Шпальтами старих газет: Службові будні колезького реєстратора Шандрука

У часи Визвольних змагань 1917-1921 рр. важко було уявити будь-кого зі старшин нового українського війська хто б не проходив службу в "старорежимній"армії. Ще важче було уявити військових, які мали відношення до МВС часів царату. Згадка про це могла миттєво змінити відношення до людини. Генерал-хорунжий Армії УНР, генерал-полковник в еміграції, командувач Української Національної Армії Павло Шандрук не згадував про службу в царській поліції, але документи та газети того часу розкривають деякі деталі

У часи Визвольних змагань 1917-1921 рр. важко було уявити будь-кого зі старшин нового українського війська хто б не проходив службу в "старорежимній"армії. Ще важче було уявити військових, які мали відношення до МВС часів царату.

Згадка про це могла миттєво змінити відношення до людини, якщо навіть всі деталі послужного списку особи не могли бути затьмарені схематозом того часу, що малоймовірно. Давався взнаки негативний досвід Російської імперії, як поліцейської репресивної держави.

Український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, генерал-полковник в еміграції, командувач Української Національної Армії та кавалер срібного ордену "Virtuti Militari" не згадував про службу в царській поліції, але документи та газети того часу розкривають деякі деталі.

Цей матеріал вивчений не для того, щоб очорнити добре ім'я героя Української революціїї Павла Феофановича Шандрука, він просто розкриває додаткові факти з його біографії.

 

26 листопада (за Юліанським календарем) 1912 року поліцейського наглядача міста Вовчанська, колезького реєстратора Павла Шандрука призначили на посаду помічника начальника розшукового відділення.

Суббота, 5 января 1913 года.

"Неподтвердившееся обвинение."

     "Въ началѣ декабря 1912 г. какъ въ столичной, такъ и въ провинціальной прессѣ было сообщено объ инцидентѣ между бьвшимъ полицейскимъ надзирателемъ г. Волчанска П. Ѳ. Шандрукомъ, нынѣ занимающимь мѣсто помощника начальника харьковской сыскной полиціи, и бывшимъ приказчикомъ рыботорговца Прилуцкаго П. Ф. Скрипалевымъ.

По жалобамъ Скрипалева, поданнымъ имъ непосредственному начальству Шандрука, до г. харьковскаго губернатора включительно, было произведено разслѣдованіе, которое въ настоящее время закончено и представлено въ харьковское губернское правленіе, причемъ обвиненіе Скрипалевымъ Шандрука въ понужденіи угрозами торговца Прилуцкаго разсчитать его, Скрипалева, не подтвердилось, такъ какъ самъ Прилуцкий показалъ при допросѣ, что отказалъ Скрипалеву по его "непригодности въ службѣ вообще".

     Существованіе между надзирателем Шандрукомъ і Скрипалевымъ какихъ либо личныхъ отношеній до произошедшего между ними недоразумѣнія дознаніем не установлено.

     Самый инцидентъ произошелъ, по даннымъ разслѣдованія, при слѣдующихъ обстоятельствахъ:

     За матерью Скрипалева числилась недоимка въ 300 руб., на погашеніе коей полицейскій надзиратель Шандрукъ описалъ разное движимое имущество должницы.

     Въ день, назначенный для продажи описаннаго имущества, въ квартиру Скрипалевыхъ явились надзиратель и городовой за тѣми вещами для доставленія ихъ на мѣсто продажи.

     Г-жа Скрипалева въ выдачѣ вещей отказала.

     Тогда за вещами къ Скрипалевым явился надзиратель Шандрукъ, который послѣ новаго отказа выдать вещи приказалъ опорожнитъ кипѣвшій на столѣ самоваръ и вмѣстѣ съ другими вещами отправить по назначенію для продажи.

     Послѣ этого г-жа Скрипалева, схвативъ со стола стаканъ съ кипяткомъ, брызнула Шандруку водою въ лицо, сынъ-же г-жи Скрипалевой, по жалобѣ коего произведено дознаніе, оскорбилъ надзирателя словами.

     Въ результатѣ описанное имущество Скрипалевой было продано съ торговъ, а противъ матери и сына Скрипалевыхъ было возбуждено уголовное дѣло по обвиненію ихъ въ оскорбленіи надзирателя Шандрука при исполненія имъ обвязанностей службы.

     Дѣло это находится въ настоящее время въ производствѣ харьковскаго окружнаго суда: копіи обвинительнаго акта подсудимымъ уже вручены.

     Вскорѣ послѣ этого Скрипалевъ подалъ, по начальству жалобу на Шандрука, обвиняя его во взятничествѣ. Указанные въ жалобѣ Скрипалевымъ свидѣтели ссылки на нихъ не подтвердили и жалоба была оставлена безъ послѣдствій.

     Черезъ нѣкоторое время Скрилалевъ вновь подалъ губернатору жалобу на Шандрука, обвиняя его на этотъ разъ въ понужденіи Прилуцкаго за два года до того уволить его, Скрипалева, отъ службы. Кромѣ того, Скрипалевъ предъявилъ къ Шандруку искъ въ 200 руб. убытковъ.

     Результаты разслѣдованія по этому дѣлу будутъ на-дняхъ заслушаны харьковскимъ губернскимъ правленіемъ."

Одного разу в Вовчанську. Штрихи до біографії Павла Шандрука

Четвергъ, 4-го іюля 1913 года.

"Перестрѣлка полиціи съ разбойникомъ."

     "Во вчерашнемъ номерѣ у насъ сообщалось о происшедшей перестрѣлкѣ между чинами полиціи и разбойникомъ Бутовымъ въ Булгаковскомъ переулкѣ.

     Въ настоящее время выяснились нѣкоторыя, не лишенныя интереса, подробности ареста Бутова.

       Зимой текущаго года агенть-доброволець X. обѣщалъ помощнику начальника сыскного отдѣленія Шандруку и агенту Гордону выдать Бутова. Но такъ какъ агентъ X. зимой за какое-то маловажное преступленіе отбывалъ въ тюрьмѣ наказаніе, то, естественно, не могъ выслѣдить Бутова, а агенты сыскного отдѣленія сами тоже не могли выслѣдить разбойника, который часто мѣнялъ свою внѣшность.

       За нѣсколько дней до ареста Бутова, агентъ X. въ 7 час утра прибѣжалъ къ| помощнику начальника сыскного отдѣленія Шандруку и заявилъ ему, что Бутовъ находится въ данный моментъ на Б.-Панасовкѣ, въ д. №98, въ квартирѣ Андрея Боровенко. Пока Шандрукъ съ агентомъ X. добѣжали до д. № 98, Бутовъ успѣлъ уйти, и пришедшіе застали только пустую кровать.

Послѣ этого со стороны Шандрука и агента X. было установлено наблюденіе за Бутовымъ, причемъ агентъ X. ходилъ за Бутовымъ, что называется, по пятамъ.

     2 іюля помощникъ начальника сыскного отдѣленія Шандрукъ около 10 час. вечера ушелъ изъ отдѣленія по дѣламъ службы. Не было въ отдѣленіи и начальника Сычева. Оставался одинъ дежурный полицейскій надзиратель Злодѣевъ.

     Въ 10 час. вечера въ отдѣленіе запыхавшись вбѣжалъ агентъ X. и спросилъ:

     – Гдѣ помощникъ?

     Ему отвѣтили, что помощника нѣть, равно какъ нѣтъ и начальника.

   – Гдѣ Гордонъ?

     Агентъ Гордонъ оказался въ отдѣленіи и агентъ X. разсказалъ ему слѣдующее:

     – Я условился съ Бутовымъ встрѣтиться на Булгаковскомъ переулкѣ и пойти на кражу. Онъ скрывается во дворѣ д. № 3, куда я я долженъ прійти. Я выйду вмѣстѣ съ Бутовымъ со двора на улицу и начну съ нимъ ссору. Если я не буду ссориться, то это значитъ не Бутовъ. Имѣйте въ виду, что Бутовъ знаетъ о его розыскахъ и сказалъ: "я все равно живой въ руки не дамся".

     Выслушавъ заявленіе агента X, агентъ Гордонъ и другіе агенты обратилась къ дежурному Злодѣеву за позволеніемъ пойти арестовать Бутова. Злодѣевъ разрѣшилъ, и агенты Гордонъ, Кодіевъ н Звѣревъ, а также городовые, въ числѣ которыхъ былъ и старшій городовой Квасневскій, вмѣстѣ съ агентомъ X. отправились въ Булгаковскій переулокъ.

     Подходя къ мѣсту встрѣчи съ Бутовымъ, агентъ X. первый прошелъ впередъ, а агенты и городовые засѣли въ саду, но такимъ образомъ, чтобы былъ виденъ домъ №3 и переулокъ.

     Черезъ нѣсколько минуть изъ воротъ д. №3 появился агентъ X съ Бутовымъ, причемъ агентъ X. что то сказалъ Бутову, который въ отвѣть ударилъ агентъ X. въ ухо. Агентъ X., падая, крикнулъ:

     – Гордонъ сюда. Моментально изъ засады выскочилъ Гордонъ и побѣжалъ къ Бутову, который встрѣтилъ его выстрѣломъ. Гордонъ отвѣтилъ тоже выстрѣломъ въ догонку уже убѣгающему Бутову.

     При первыхъ-же выстрѣлахъ городовой Квасневскій, не имѣя даже револьвера, бросался съ шашкой наголо въ догонку за Бутовымъ, причемъ крикнулъ послѣднему.

     – Стой, или я тебя убью.

       Бутовъ пріостановился и выстрѣлилъ въ Квасневскаго, ранивъ его въ ноги.

     Послѣ раненія Квасневскаго агенты и городовые начали стрѣльбу по убѣгавшему Бутову. Выстрѣлы всполошили жителей переулка, которые открывъ окна тоже стали стрѣлять.

       Неожнданно, чьимъ-то выстрѣломъ Бутовъ былъ раненъ и, падая и бросая револьверъ, крикнулъ.

       – Не стрѣляйте. Я сдаюсь.

       Послѣ этого раненаго разбойника окрутили и, усадивъ на извозчика, отправили въ Александровскую больницу, откуда его вчера перевели въ тюрьму.

     Городовой Квасневскій раненъ легко.

     Лишенный правъ Бутовъ обвиняется въ убійствѣ своей сожительницы на Холодной горѣ, въ покушеніи на убійство стражника на Благовѣщенскомъ базарѣ и другихъ преступленіяхъ."

У липні 1913 року владні повноваження начальника розшукового відділення Сичова та його помічника Шандрука почали хитатись. Багатьом харківським дослідникам відома ця історія, але мало хто впізнав у колоритному прізвищі Шандрук, ще більш колоритне прізвище майбутнього командувача УНА.

 Деталі гучного скандалу, про який навіть у 1916 році не забували згадувати на шпальтах харківської газети "Южный край", викладено в Харківській епопеї Павла Шандрука, але персональне пояснення від самого Павла Феофановича публікується вперше.

 

Четвергъ, 11 іюля 1913 года.

"Объясненіе Шандрука."

     "Отъ Шандрука были затребованы по добытымъ даннымъ объясненія. Въ этихь объясненіяхъ Шандрукъ, указавъ, что онъ назначенъ приказомъ на должность помощника начальника сыскного отдѣленія по ходатайству товарища прокурора харьковскаго окружного суда г. Костенко, основаніемъ чему служила рекомендація волчанскаго исправника г. Шмелевскаго, обращавъ вниманіе на слѣдующія обстоятельства:

   1)Обвиненіе меня во взяточничествѣ основано на показаніи зарегистрированной въ сыскномъ отдѣленіи хипесной воровки Маріи Ямпольской, которая на дознаніи показала, что въ срединѣ марта мѣсяца текущаго года я будто-бы явился въ штатскомъ платьѣ къ ней на квартиру и просилъ ее дать, мнѣ десять рублей; по словамъ ея, Ямпольской, она, не имѣя при себѣ этой суммы, заняла десять рублей у находившейся при этомъ въ ея квартирѣ Маріи Подмаренковой и передала таковые мнѣ. Категорически утверждаю, что въ квартирѣ Ямпольской я никогда не былъ и никогда съ ней не разговаривалъ.

Маріи Подмаренковой, подтвердившей показаніе Ямпольской, совершенно не знаю. По наведеннымъ же въ сыскномъ отдѣленіи справкамъ оказалось, что Марія Подмаренкова зарегистрирована въ 1906 году, какъ хипесная воровка.

       Мнѣ извѣстно, что Ямпольская показала, что Подмаренкова живетъ на проценты отъ хипесныхъ кражъ, совершенныхъ Ямпольской, за что естественно должна дѣлать все то, что прикажетъ Ямпольская. Ожидать же, что у хипесной воровки есть совѣсть, смѣшно, и показаніе Подмаренковой рельефно доказываетъ это.

       2)Кромѣ того, Ямпольская сослалась і на бывшаго полицейскаго надзирателя с. Барвенково Васысъ, который будто-бы видѣлъ, какъ въ серединѣ марта настоящаго года Ямпольская встрѣтила меня на Подольскомъ переулкѣ и передала какой-то конвертъ, который я будто-бы и взялъ, въ которомъ по ея, Ямпольской, показанію были деньги.

Г-на Васысъ я совершенно не зналъ и впервые мнѣ его указали на скачкахъ въ концѣ апрѣля с. г. (заинтересованъ же я былъ его личностью потому, что, однажды вернувшись съ рапорта, начальникъ далъ мнѣ клочокъ бумаги, на которомъ было написано "Васысъ", и сказалъ, что "этого господина нельзя пускать на порогъ сыск. отд."), а по имѣющимся у меня свѣдѣніямъ Васысъ въ срединѣ марта еще служилъ полицейскимъ надзирателемъ въ с. Барвенково, и полагаю, что едва-ли слеціально только для того, чтобы видѣть, какъ я бралъ у Ямпольской какой-то конвертъ, онъ браль отпускъ и пріѣзжалъ въ г. Харьковъ.

       3) Содержатель гостиницы "Палермо" Кисляковъ, опрошенный Заманскимъ, показалъ, что передъ Св. Пасхой далъ мнѣ "въ благодарность" 20 рублей: ве-первыхъ, Кисляковъ ни въ чемъ не обвинялся, за что можно было бы дать двадцать рублей, и, во-вторыхъ, его показаніе о томъ, что "деньги отъдать мнѣ дома или въ отдѣленіи", очень странное, такъ какъ если онъ, дѣйствительно, давалъ бы деньги, то, навѣрно, помнилъ-бы гдѣ;

въ виду того, что Кисляковъ, мнѣ кажется, не настолько богатъ (въ противномъ случаѣ зачѣмъ ему содержать гостиницу 3-го разряда), чтобы довольно часто давать по 20 р., а только при частыхъ выдачахъ онъ, могъ бы забыть, гдѣ давалъ деньги.

     Когда же г. совѣтникъ губернскаго правленія Филоновъ по моему ходатайству послалъ за Кисляковымъ, чтобы тотъ далъ болѣе точное показаніе указаніемъ, гдѣ именно и при какихъ обстоятельствахъ, могущихъ подтвердитъ его слова, онъ дал деньги, то оказалось, что г. Кисляковъ, давъ свое показаніе, поспѣшилъ уѣхать изъ г. Харькова въ Черниговскую губернію.

     Въ началѣ января настоящаго года начальникъ сыскного отдѣленія

Н. И. Сычевъ вечоромъ позвалъ меня къ себѣ на квартиру, гдѣ у него находился какой-то господинъ, оказавшійся впослѣдствіи зарегистрированныхъ хипеснымъ воромъ Янкелемъ Заманскимъ, съ которымъ начальникъ меня познакомилъ, назвавъ его негласнымъ агентомъ Его Превосх. г. вице-губернатора И. И. Стерлигова, причемъ рекомендовалъ мнѣ, въ виду моей неопытности, за совѣтомъ обращатъся къ означенному Заманскому.

Впослѣдствіи изъ разсказовъ старыхъ служащихъ въ отдѣленіи я узналъ, что Заманскій вмѣстѣ съ своей сожительницей Маріей Ямпольской содержатъ "хипесную" квартиру. Съ Заманскимъ я нѣсколько разъ за все время моей службы встрѣчался и въ городѣ, и въ сыскномъ отдѣленіи, куда Заманскій приходилъ къ начальнику.

     Показаніемъ свидѣтеля поручика запаса Иванова установлено, что Заманскій въ самыхъ дружественныхъ отношеніяхъ съ Кисляковымъ, постоянно находится въ гостиницѣ послѣдняго, гдѣ устраиваетъ свои темныя дѣла. Странно, что г. Кисляковъ ожидалъ, пока его допросять – это такъ ясно указываетъ на то, что Кисляковъ упрошенъ Заманскимъ, что особыхъ доказательствъ не требуетъ, тѣмъ болѣе, что всему городу извѣстно, кто такой Заманскій...

     За нѣсколько дней до 26 мая, точно не помню, вечеромъ начальникъ вызвалъ въ отдѣленіе Заманскаго и, пригласивъ въ кабинетъ къ себѣ меня, затѣмъ полицейскаго надзирателя Іоанниди и означеннаго Заманскаго, въ нашемъ присутствіи обращаясь къ Заманскому, сказалъ: "г. Заманскій, я рѣшилъ съ вами разсчитаться".

Обратившсь ко мнѣ, начальникъ поручилъ мнѣ пойти на квартиру кь Заманскому, произвести у него обыскъ, причемъ объяснилъ, что имѣетъ въ виду выселеніе Заманскаго какъ не занимающагося своимъ ремесломъ.

Все это на меня произвело сильное впечатлѣніе, и я чувствовалъ, что тутъ что-то неладное, такъ какъ поведеніе начальника по отношенію къ Заманскому, съ которымъ онъ до сего времени былъ такъ друженъ, наводило на размышленія; тѣмъ не менѣе порученіе начальника я исполнилъ.

     Сожительницу Заманскаго Ямпольскую впервые я увидѣлъ въ сыскномъ отдѣленіи, кажется, въ февралѣ, когда она была арестована по дѣлу о кражѣ "на хипесъ" 700 руб. у нѣкоего Хайкина.

Ни до того, ни послѣ того я не видалъ Ямпольской и никогда съ ней не разговаривалъ вплоть до 26 мая, когда она, явившись въ сыскное отдѣленіе, оскорбила меня, назвавъ взяточникомъ и т. п.

     Поведеніе Ямпольской я сразу-же понялъ и объяснилъ местью за производство обыска, она-же сама выразилась, что это мнѣ за то, что я возбудилъ вопросъ о выселеніи Заманскаго.

    Я понялъ, что Ямпольская введенаа въ заблужденіе, или подговорена

кѣмъ-то, такъ какъ вопросъ о выселеніи Заманскаго былъ поднятъ начальникомъ, что начальникъ и высказалъ прямо какъ выше было указано, Заманскому.

     Изъ разговоровъ по этому поводу въ сыскномь отдѣленіи среди чиновниковъ я узналъ, что наканунѣ, т. е. 25 мая, Ямпольская была у начальника съ 11 час. вечера до 3 час. утра, – это обстоятельство вполнѣ объясняетъ поведеніе Ямпольской.

     Желая очернитъ меня въ глазахъ моего начальства, Ямпольская обвиняла меня во взяточничествѣ, но всѣ указанные ею-свидѣтели, люди, сознающіе серьезность подобнаго обвиненія, какъ-то, Богуславскій, Ширинговъ, показали чистую правду, и все обвиненіе основано нынѣ на показаніяхъ Кислякова, Васыса и Подмаренковой.

     14-го сего іюня вечеромъ я зашелъ въ гостиницу "Континенталь". Черезъ нѣкоторое время въ гостиницу пришелъ частный повѣренный Давидъ Ароновичъ Либинзонъ, съ которымъ меня Хастъ познакомилъ.

Либинзонъ сейчасъ же сказалъ, что слышалъ въ городѣ, что меня оговорили невинно и разсказалъ, что, между прочимъ, видѣлся съ Заманскимъ, который разсказалъ ему, что дѣйствительно оговорилъ меня, но сдѣлалъ это подъ давленіемъ.

       По словамъ Либинзона, Заманскій разсказалъ ему даже такой фактъ, что въ тотъ моментъ, когда начальникъ посылалъ меня производить обыскъ у Заманскаго, Заманскій, когда мы съ Іоанниди вышли изъ кабинета, вошелъ къ начальнику и спросилъ его, что это значитъ (вѣдь, они, какъ выше сказано, были дружны), то начальникъ будто-бы отвѣтилъ: "такъ нужно".

       И вообще Либинзонъ разсказалъ по этому поводу очень много, говорилъ, что Ямпольская предупреждала начальника, что "это опасно", но начальникъ на ея слова не обратилъ вниманія.

       Насколько слова Заманскаго заслуживаютъ довѣрія, не знаю, но во всякомъ случаѣ, Либинзонъ, какъ лично разговаривавшій съ Заманскимъ, точнѣе и яснѣе можетъ передать свои съ нимъ разговоры.

       Для того, чтобы Либинзонъ не отказался отъ своихъ слов, я просилъ присутствовать, когда онъ разсказывалъ все это г. Хаста и Арона Михайловича Матусова, случайно зашедшаго къ Хасту, а затѣмъ на другой денъ вмѣстѣ съ Либинзономъ пошелъ къ г. секр. губ. пр. И. Я. Петровскому, который меня знаетъ лично, и просилъ его выслушать Либинзона, но г. Петровскій принять Либинзона у себя на квартирѣ отказался, а вышелъ въ корридоръ, гдѣ Либинзонъ передалъ ему все вышеизложенное.

       Мнѣ, кромѣ того, предъявлено обвиненіе, будто я, по соображеніямъ личной выгоды, освободилъ арестованнаго Попова.

       Дѣло было такъ. 23-го января с. г. въ отсутствіи начальника сыскного отдѣленія ко мнѣ обратились полицейскій надзиратель Іоанниди, околоточный надзиратель Лившицъ и агентъ Дросинскій съ просьбой разрѣшить освободить изъ-подъ ареста Матвѣя Попова, сообщившаго имъ важныя свѣдѣнія.

       Справившись по книгѣ, я узналъ, что Поповъ задержанъ 20 января, т. е. сидитъ уже 4-й день и что Поповъ ни въ чемъ не обвиняется, я приказалъ фотографу зарегистрировать Попова и освободить его, задержавъ паспортъ.

       Когда черезъ нѣкоторое время возвратился г. начальникъ, я доложилъ ему; что разрѣшилъ освободить Попова и задержалъ паспортъ съ цѣлью послать запросъ о провѣркѣ подленности такового. Такъ, какъ ежедневно освобождаются и задерживаются по нѣсколько человѣкъ, то очевидно г. начальникъ не обратилъ вниманія на мой докладъ.

       Запросъ богучарской мѣщанской управѣ о паспортѣ Попова написанъ по моему распоряженію и мною же подписанъ 20 января, а 26 января, т. е. на 4-й день послѣ освобожденія Попова, былъ полученъ отвѣть, что паспортъ подложный, почему я сейчасъ же вызвалъ Іоанниди, Лившица п Дросинскаго, просившихъ меня разрѣшить освободить Попова, и приказалъ задержать Попова, на что они отвѣтили, что его уже въ Харьковѣ нѣтъ, но онъ долженъ пріѣхать.

     Я поручилъ имъ наблюдать за пріѣздомъ Попова и задержать его.

     Переписка была мнѣ дана съ почтой, и я полагалъ, что г. начальнику извѣстно ея содержаніе; а затѣмъ объ этой перепискѣ я забылъ, а 24 мая, просматривая бумаги, отписалъ таковую въ богучарское уѣздное полицейское управленіе для производства дознанія и далъ въ канцелярію для отсылки, но почему канцелярія не сдѣлала въ настольномъ отмѣтки, не знаю.

     3 или 4 іюня, когда г. начальникъ спросилъ меня, нѣть ли у меня этой переписки, я отвѣтилъ, что нѣтъ."

Харківська епопея Павла Шандрука

 

Новини про харківське розшукове відділення гуляли всією Україною. Київська газета "Рада" теж опублікувала інформацію про скандальну подію, проте й більш стисло, ніж, наприклад, об'ємне журналістське розслідування, яке стосовно цього випадку зробили в гезеті "Южный край".

18-го Іюля 1913 р.

     "ХАРЬКІВ. Поліцейська справа. У Харькові посварився начальник сискного одділу Сичов з своїм помішником Шандруком.

     Сичов почав свою поліцейську карьєру з околодочного надзирателя, і через 18 років його призначили начальником сискного одділу у Кишіньові. Тут при близькій участі Сичова та його правої руки околодочного надзирателя Іоаніді був сфабрикований знаменитий кишіньовський погром.

     Після погрому Сичова скинули з посади за хабарі. Через який час його знов призначають приставом в один з повітів Харьківщини, а потім начальником Харьківської сискної поліції.

     Сискні уголовні діла він занехаяв, а почав працювати над єврейським питанням. Не обходилось без биття та вимагання грошей. Спасались тільки ті євреї, які могли платить.

Цей Сичов посварився з своїм помішником Шандруком та агентом Заманським, який почав викривати діяльність Сичова. Заманський заявив, що головним прибутком чинів та агентів сискної поліції були магазинні злодії, які обкрадали магазини і ділились з чиновниками та агентами. Діло робилось так.

     Злодії обікрадуть магазин і продадуть крадений крам в дрібну крамничку, а потім повідомляють своїх приятелів агентів, які йдуть в крамничку, роблять трус і починають торгуватись – скільки власник крамнички повинен дать за "змазку" діла.

Немає ніякої можливости перелічить всі випадки, коли начальник Сичов та його чиновники покривали за гроші всякі злочинства. Сичов зумисне підбірав таких чиновників та агентів, які б покривали його злочинну діяльність. Так, на службі в сискному одділі були злодії, фальшивомонетчики то що. Сичов за хабарі випускав з під арешту на волю злодіїв та всяких аферистів.

Він навіть з своїми підручними поводився не "по братські" : запрохував він агентів на службу за 30 – 35 |карб. в місяць, а давав тільки 12 – 20 карб. під росписку на 30 – 35 карб.

     Тепер Сичова та його помішника Шандрука скинули з посади."

Теми

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.