Підручник ненависті

З 1 вересня поточного року учнів випускних класів у російських школах навчатимуть історії за новими підручниками. Підручниками, автором яких є один з провідних ідеологів рашизму Володимир Мединський. Дітей навчатимуть ненависті до України, США, НАТО і всього «колективного Заходу» з допомогою маніпуляцій, відвертих фейків і конспірології.

4 вересня 2023

аналітик Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

З 1 вересня поточного року учнів випускних класів у російських школах навчатимуть історії за новими підручниками. Підручниками, автором яких є один з провідних ідеологів рашизму Володимир Мединський. Дітей навчатимуть ненависті до України, США, НАТО і всього "колективного Заходу" з допомогою маніпуляцій, відвертих фейків і конспірології.

На жаль, це стосується також і частини українських дітей: тих що, перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій, Луганській, Херсонській, Запорізькій областях та в Криму, а також тих, кого було викрадено і вивезено на територію РФ.

Підручники Мединського стали єдиними підручниками, які російська влада дозволяє використовувати у навчальному процесі у 10-11 класах. До 2023-2024 навчального року заплановано "оновлення" підручників для 5-9 класів. У всіх школярів на територіях, які контролює Кремль, будуть однакові підручники з історії.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки пояснює наративи, закладені в новий підручник Мединського для 11 класу, та мету, з якою Кремль остаточно уніфікує курс шкільної історії.

Російських школярів вчать ненавидіти українців

У підручниках присутні ідеологічні кліше, псевдонаукові міфи про Україну і українців, твердження про штучність української нації та заперечення права українців на власну державу. Зокрема:

конспірологія про те, що українців нібито вигадав австрійський генштаб у 19 ст. (с. 397-398) з метою розділення "единого русского народа" та про "американські біолабораторії" в Україні (с.402);

фейк про "незаконну" передачу Криму Україні з "особистої ініціативи" Хрущова та "відновлення історичної справедливості" у 2014 році (с. 66-67);

Революція Гідності в Україні описана як "державний переворот" (с.328, 384, 398, 399, 401, 403), "воєнний переворот" (с. 396), "кривавий збройний заколот" (с.398), "кривавий переворот"" (412).

Постмайданна влада двічі називається хунтою (с. 398, 399), але ніде в підручнику немає пояснення значення цього терміну. Так просувається наратив про нелегітимність української влади після 2014-го, яка нібито виправдовує порушення Росією всіх міждержавних угод;

наратив про "українських нацистів": у підручнику є параграфи с промовистими назвами "Український неонацизм" (с.396-398) та "Украина ‒ ультранационалистическое государство" (с.406-407). Автори пишуть про вигадані заборони російської мови та російськомовного контенту, привілейоване становище вихідців із Західної України, русофобію та штучність сучасної української мови (с.396-397);

звинувачення України у підготовці агресії проти Росії та планах розмістити бази НАТО в Криму, що нібито стало причиною окупації півострова (с.397);

вказано нову причину "СВО": бажання попередити конфлікт Росії з НАТО, який став би неминучим після вступу України до Альянсу (с. 402). Згадок про "денацифікацію" та "демілітаризацію" немає.

Російських школярів вчать ненавидіти Захід

Підручник просякнутий наративами про віроломність та агресивність Заходу, головним ворогом Росії призначені США і НАТО. Наративи просуваються через такі тези:

НАТО нібито порушив обіцянку нерозширення на Схід (с. 247, 373) попри відсутність будь-яких доказів надання таких обіцянок;

США нібито організували "кольорові" революцій антиросійської спрямованості (с. 378);

напад на Грузію 2008 року виправдовується тим, що він дозволив зірвати вступ цієї країни до НАТО (с.375);

країни Європи невдячні, вони діють на шкоду Росії попри те, що їх "визволили від фашизму" (с.39, 395), а Фінляндія попри те, що вона отримала "незалежність з рук більшовиків" та зберегла її через "доброту" СРСР (с.392);

Заходу нібито прагне розчленувати Росію за югославським сценарієм(с.392-393).

Всі ці звинувачення викладені безапеляційно без жодних доказів. Або ж в якості доказів використовуються відверті маніпуляції із замовчуванням незручних для Кремля фактів.

Зокрема, демонтаж пам'ятника радянському маршалу Конєву у Празі для авторів підручника це доказ невдячності чехів до "визволителів". При цьому вони "забувають" врахувати контекст: монумент було встановлено у 1970 році: невдовзі після придушення Празької весни 1968-го та окупації Чехословаччини військами Організації Варшавського договору (ОВД).

Конєв був безпосередньо причетний до підготовки вторгнення, а перед цим, у 1956-му, так само придушував антикомуністичне повстання у сусідній Угорщині.

Прийомом з нормалізації відверто злочинної політики та порушень Кремлем норм міжнародного права є урівноваження їх згадками про "неджентльменську поведінку" західних держав, насамперед США.

Наприкінці кожного розділу подано паралельні хронологічні таблиці, в яких негативні процеси в СРСР та РФ, збройні інтервенції до інших держав "врівноважено" нібито аналогічними подіями на Заході. Зокрема:

чергова хвиля сталінських репресії у СРСР після Другої світової війни подано поруч зі згадкою про "охоту на відьом" у США та страту подружжя Розенбергів за шпигунство передачу СРСР американських ядерних секретів.

У підручнику згадується термін "маккартизм", але немає терміну "ждановщина". Так само як і згадок про відверто антисемітський характер цієї кампанії, зокрема "справи лікарів".

про окупацію Чехословаччини у 1968 році та інтервенцію в Афганістан у 1979-му автори пишуть як про "введення військ". Натомість участь США у війні у В'єтнамі подається однозначно як "вторгнення";

для опису окупації Криму у 2014-му та повномасштабного вторгнення в Україну 2022-го використовуються звичні пропагандистські кліше про "возз'єднання" та "СВО". Їх "врівноважують" згадки про операції США та союзників у Сирії та Лівії, які автори наизвають "вторгненням" та "військовим втручанням".Так само як і введення французьких військ після отримання санкціїї ООН до Центральноафриканської Республіки названо "військовим вторгненням".

Такий прийом використовується з метою створення в учнів враження про загальну прийнятність поведінки кремлівського керівництва в минулому та зараз. Адже у світі чимало військових конфліктів, і участь у них Росії нібито не є чимось екстраординарним.

Але при цьому Москва лише миролюбно "вводить війська" чи проводить "спецоперації". А США та інші західні країни обов'язково здійснюють "вторгнення" чи "втручання", навіть маючи мандат ООН.

З підручника "зникають" незручні для Путіна особи і події

Автори вдалися до замовчування важливих для історії сучасної Росії подій і персоналій, згадки про яких є незручними для путінського режиму. У підручнику:

немає згадки про підводний човен "Курск", який затонув на початку першого президентського терміну Путіна;

у переліку чемпіонів світу з шахів ‒ громадян СРСР немає Гаррі Каспарова, який зараз є опозиційним діячем. Останній у переліку Анатолій Карпов (якого у 1985 переміг Каспаров) ‒ нині депутат Держдуми від "Единой России", апологет Путіна, який перебуває під міжнародними санкціями (с. 174);

немає згадки про найгучніші політичні вбивства у РФ: Анни Політковської, Галини Старовойтової, Бориса Нємцова;

немає згадок про протести на Болотній площі та інші масові акції протесту в часи правління Путіна;

терактам на Дубровці 2002-го та в Беслані 2004-го присвячено лише два рядки (с. 329) без згадки про загибель заручників під час штурму. Про вибухи житлових будинків у Москві, Волгодонську, Буйнакську автори скромно пишуть як про "серию терактов, в том числе в Москве" також без згадки про загиблих.

З підручника прибрано згадки про все, що може підважити віру в "путінську стабільність", та будь-який натяк на можливість незгоди з політичним курсом режиму чи активної опозиційної діяльності.

Таким чином, новий підручник є яскравим зразком пропаганди. Його автори не цураються використання ідеологічно забарвлених кліше, мови ненависті, конспірології та відвертих фейків з метою виправдання злочинів режиму. У тому числі, збройної агресії проти іноземних держав.

Автори нового підручника: хто вони?

Анатолій Торкунов і Володимир Мединський на презентації підручників 7 серпня в Москві

Володимир Мединський ‒ помічник президента РФ, міністр культури у 2012-2020 рр. У лютому-березні 2022 року очолював російську делегацію на переговорах з Україною в Білорусі та Туреччині. Має три наукові ступені: кандидата політичних наук, доктора політичних наук і доктора історичних наук.

У всіх його дисертаціях виявлено плагіат, фальсифікацію наукових здобутків (посилання на неіснуючі монографії власного авторства) та псевдонаукові твердження. Кампанія за анулювання наукових ступенів Мединського в РФ завершилася нічим.

Анатолій Торкунов ‒ректор Московського державного університету міжнародних відносин (МГИМО) з 1992 року. Очолив виш тоді ж, коли його однокурсник Лавров став заступником міністра закордонних справ.

У 1980-х працював на дипломатичних посадах у посольствах СРСР у Північній Кореї та США, призначення на які було неможливим без погодження з КГБ. Має наукові ступені кандидата історичних та доктора політичних наук.

Важливо: обидва автори є випускниками МГИМО, не мають базової історичної освіти, а дисертації захистили, уже маючи серйозні кар'єрні здобутки на державній чи дипломатичній службі.

Сповідують (особливо яскраво це демонструє Мединський) суто утилітарний та інструменталістський підхід до історії: важливі лише ті факти (і такі їх оцінки), від яких є користь політичному режиму. І навпаки.

Навіщо поспіх з новим підручником

Попередні підручники під редакцією Мединського і Торкунова мають сертифікат міністерства освіти, дійсний до 2027 року. Втім їх вирішили достроково замінити. У першу чергу, підручники для 10-11 класів. Чому це важливо для російської влади?

курс 10-11 класів охоплює 20 століття ‒ період, коли відбулися події, до яких найчастіше апелюють Путін і офіційна пропаганда: Перша і Друга світові війни, створення і розпад СРСР, Холодна війна. Розпад СРСР, за визначенням Путіна, був "найбільшою геополітичною катастрофою".Перемога у "Великій вітчизняній війні" перетворилася на справжній квазірелігійний культ і джерело легітимності режиму. Епоха Холодної війни розглядається як "золота доба", пік могутності держави. Тому для влади важливо, щоб трактування історичних подій в підручнику повністю збігалося з оцінками, які їм дає офіційна пропаганда і особисто Путін;

учні випускних класів ‒ це підлітки 15-17 років, які значно менше дивляться телевізор, ніж їхні батьки та дідусі-бабусі. Уже скоро вони отримають право голосу, багато хто з них піде на строкову службу в армію. Тому для влади важливо вкласти в їхні голови необхідні пропагандистські наративи

у підручник з історії Росії для 11 класу додали параграфи про "СВО" та "український неонацизм"для ідеологічного обгрунтування нападу на Україну та зображення агресії як "оборонної війни".

Історична довідка

Ідеологізація російської освіти та створених для неї підручників почалася не вчора. Ще у 2008 році теза про "Сталіна ‒ ефективного менеджера" з'явилася у методичній літературі для вчителів та одного зі шкільних підручників з історії.

За роки правління Путіна відбувся перехід від плюралізму підходів у історичних дослідженнях до запровадження кримінальної відповідальності за "фальсифікацію історії". Вплив цих процесів на освітній процес був безпосереднім, "ідеологічно правильними" стали не лише курси гуманітарного циклу, а навіть математика.

Запит на уніфікацію підручників з історії сформулював особисто Путін. 25 квітня 2013 року під час "Прямої лінії" він поскаржився на відсутність єдиної оцінки історичних подій у шкільних підручниках та слабку ідеологічну складову. Путін висунув вимоги до авторів: відсутність "подвійних трактувань" та "повага до всіх сторінок нашого минулого".

Тези Путіна можна вважати завершальним етапом остаточної реабілітації сталінізму та російського імперіалізму, згортання спроб переоцінки минулого, що відбувалися у 1990-х - на початку 2000-х.

У 2014 році у РФ було затверджено Єдиний історико-культурний стандарт, туди включено тези про "одвічно російський" Крим. До підготовки Стандарту було долучено "Российское историческое общество", яке очолює керівник Служби зовнішньої розвідки Наришкін.

Стандарт було запроваджено у 2016-2017 навчальному році. Було видано дві повних лінійки підручників з історії Росії та всесвітньої історії під редакцією тодішнього міністра культури Мединського і багаторічного ректора МГИМО Торкунова.