Про трагічну долю дружини Тараса Бульби-Боровця

14 листопада минає 70 років з дня загибелі Анни Боровець-Опоченської.

Незважаючи на значну увагу істориків та краєзнавців до повстанського руху в Україні, досі серед недосліджених залишається життєпис дружини засновника Української Повстанської Армії Тараса Бульби-Боровця Анни Опоченської.

Зі спогадів самого поліського отамана відомо, що була вона дочкою чеського колоніста з Луцька і 1931 року вийшла за нього заміж. Один з охоронців Головнокомандувача УПА Микола Ширко так змальовує її портрет:

"Росту була вона невисокого. Можливо, до плеча високорослому Тарасові. Обличчя її дуже лагідне, усміхнене, волосся білявеньке. З усього було видно, що вона була дуже вихована і мала добру освіту. Вона більше цікавилася політичними питаннями, ніж приватними справами".

Багатолітній редактор газети "Радянська Волинь" Полікарп Шафета у своїй повісті "Поліська Січ", або Хто такі бульбаші" прозоро натякає, що успіх Тараса Боровця, зокрема у придбанні у власність Карпилівського гранітного кар’єру, міг бути пов’язаний зі вдалим одруженням із Анною Опоченською, що походила із заможної родини.

Відтак, із деякою заздрістю лауреат премії імені Ярослава Галана зазначає: "Маючи гроші та багату жінку, він (Боровець – Авт.) став виїжджати на модні курорти, наприклад, до Криніци [курорт у лемківських Карпатах - ІП], де збиралась еліта".

Проте, гадаю, куди з більшим успіхом можна було б написати, як "багата жінка" допомагала своєму чоловікові грошима у його просвітницькій та пропагандистській діяльності на Поліссі. Адже про це свідчить низка повідомлень польської служби безпеки 1933-1935 років.

Зрештою, таку думку можна виснувати і зі слів самого отамана, який каже:

"Ця людина, не цураючись своєї нації, стала моїм вірним другом, опанувала українську мову, вивчила наші звичаї і зробилася моїм найактивнішим співробітником в громадських справах.

Вона без жодних нарікань несла разом зі мною всі тягарі та прикрості, що їх постійно приносила на наш дім моя громадсько-політична діяльність з безконечними поліційними трусами, арештами та тюрмами".

Хоча у свідченнях, розповідях учасників бульбівського руху опору зрідка можна зустріти згадки про дружину отамана, але і з них добре видно, що вона вболівала за українські справи, була людиною широкої душі.

Тарас Бульба-Боровець зі своєю першою дружиною Анною Опоченською. 1941-1942(?) рік. Фото надане видавництвом "Волинські обереги" (Рівне)

Ось ми бачимо, як вона доглядає до самої смерті палкого борця за Українську державу із Клевані, хворого на туберкульоз в’язня Берези Картузької Геннадія Янкевича. А ось вона, як рідна мати, у воєнний час ділиться своїм пайком, який видавала їй сарненська адміністрація, із  ґучнями гімназії Степаном Гожим та Петром Солов’єм, що мешкають у її ж квартирі.

А ось, як сестра милосердя, перев'язує рани повстанцям та пере їм білизну і не гордує званням отаманші.

І ось восени 1943 року ця, сповнена доброти і вірності, жінка стає жертвою братовбивчої трагедії, над якою донині розігрується цинічний фарс. Але, перш ніж викладати деталі цієї трагедії і глузування над нею, думаю, варто кілька слів сказати про передісторію.

Як відомо, у січні-квітні 1943 року Тарас Бульба-Боровець вів переговори з представниками ОУН-Бандери про об’єднання очолюваної ним УПА з їхніми військовими відділами.

Однак сторони не дійшли згоди у питанні, хто має виробляти політичну лінію УПА. Бульба вважав, що це повинна робити Революційна рада, до складу якої входили би представники різних партійних угруповань. А бандерівці наполягали на тому, що це має бути тільки їхній Провід.

З 20 травня 1943 року ці розбіжності у поглядах переросли у відкрите протистояння. Головна команда Української Повстанської Армії під проводом ОУН-Бандери у цей день видала листівку "Українці!", в якій закликала населення вступати в ряди повстанців і "гнати від себе різних атаманчиків-анархістів та недобитків всяких політичних груп і партій, що хочуть з наказу НКВД (!?) чи гестапо (!?) розбити Український революційний фронт!"

Натомість Бульба-Боровець творить Українську народно-демократичну партію, пригортає до себе отих "недобитків всяких політичних груп", перейменовує свою УПА на Українську Національно-Революційну Армію (УНРА) і 10 серпня 1943 року звертається до членів Проводу ОУН-Бандери з відкритим листом, у якому звинувачує його у "партійній диктатурі", "вирізуванні нацменшин" (поляків), "розпалюванні міжусобиці".

Реакція Проводу бандерівської ОУН на ці закиди була жорсткою: віддано наказ підпорядкувати бульбівські підрозділи силовими методами.

Вночі 19 серпня 1943 року біля села Хмелівка на Рівненщині курінь (сотня) Дороша оточує штаб УНРА. Ось як описує перебіг цих подій їхній учасник, представник мельниківської ОУН у штабі Бульби-Боровця Олег Штуль ("Жданович", "Шуляк"):

"18.VIII.1943 на хуторах біля Хмелівки, на Костопільщині, зупинився отаман Бульба, відвідуючи свою Людвипольську сотню, яку він особливо любив, бо вона складалася з близьких його земляків із Людвипольщини.

Тоді ж зауважено підозрілий рух бандерівських зв'язкових, що, одначе, провадили дуже миролюбні розмови, заявляючи, що вони проти насильства над своїми, бо ж і вони, і бійці Людвипольської сотні — це товариші, що разом корови пасли. Були й рідні брати.

Перед вечором патрулі донесли, що в близьких селах є сотні бандерівців, а одна таки зупинилась недалечко в лісі й почала дійсно дружні розмови, як вояк з вояком того самого полку.

Ледве стемніло, почався в лісі рух, і Людвипольська сотня була оточена, але готова битись до останнього патрона - з двох причин:

1) щоб боронити свого отамана і його дружину, яка не одному бійцеві перев'язувала рани й прала білизну; 2) ця сотня була сформована ще в 1940 році, як підпільна сотня самооборони, й від 1941 р. стояла в боях з окупантами і не думала складати зброї, яку здобула собі тоді, коли бандерівці ще про збройну боротьбу й не думали.

Знали це добре й бандерівські командири (курінний Дорош), як і знали вони, що бійці їхні вдень не глянуть увічі бульбівцям, бо ці бійці складалися з свіжомобілізованих, а не партійних боївкарів.

Бульба дав наказ не стріляти, а відступати розсіяно, подавши пункти збірки. І хоч бандерівців було шість на одного, майже нікого не "взято в полон", лише згодом переловлено трьох старших полковників (учасників визвольних змагань 1917-1921 рр.) і дружину Бульби.

Її завезли в вище згаданий Стидень і по двох тижнях нелюдських тортур (вимагали сказати, де Бульба, де його зброя і які його пляни), СБ її на наказ Енея замордувала".

По-іншому висвітлює ці події тодішній урядуючий провідник бандерівської ОУН (революційної) Микола Лебідь:

"В серпні р. 43 сотня УПА під командою Дороша оточила цілу групу Бульби і перебрала її без одного пострілу. Група складалася з трьох полковників, кількох старшин і сотні стрільців у складі 63 осіб. Це були люди, що припадково попали до Бульби, ховаючись перед німецьким терором. На їх просьбу всіх прийнято в ряди УПА.

Сам Бульба з групою 30-40 людей утік. На пропозицію згаданих уже трьох полковників, щоб звернутися ще раз до Бульби, Командант УПА Північ погодився і одночасно запевнив Бульбі прийняття в ряди УПА і повну безпеку, якщо він до 9.9.43 (реченець три тижні) зголоситься; коли ж - він на те не погодиться, - його потрактують як отамана-ворохобника. Висланий до Бульби його ад’ютант Крук не повернувся…

Треба додати, що найближча рідня Бульби була й залишилася карними членами Організації. Жінка Бульби, з походження чешка, жила, за даними очевидця, в районі Тучин (Рівне). Ніколи не була ні переслідувана, ні суджена якими-небудь чинниками Організації чи УПА".

Дослідник життєдіяльності отамана Олександер Гриценко 1951 року роздобув деякі деталі перебування Анни Опоченської у бандерівському полоні і виклав їх у газеті Івана Багряного "Українські вісті", що виходила в Новому Ульмі (Німеччина).

За його даними, "дружину отамана Бульби СБ мордувало від 19.8. до 14.11.1943 р. і замучило насмерть. Вимагали виявити, які плани має її чоловік, де поховані магазини і друкарні та архів армії? 

Згідно з свідченням учасників катування та охорони, Анна Йосипівна Боровець вмерла, нічого не зрадивши. 15.11.1943 року до отамана Бульби дійшла жахлива вістка, що його дружина від 14.11.1943 р. не живе".

Тарас Бульба-Боровець. Полісся, 1942 рік

Але, незважаючи на ці дані, бандерівський літописець Петро Мірчук у своїй книзі "Українська Повстанська Армія 1942-1952" слово в слово повторює версію Миколи Лебедя, як непогрішну.

Проте вже з 1970 року автор історії УПА, очевидно, зрозумівши, що органи НКВД легко могли виявити Анну Боровець-Опоченську у Тучинському районі, влаштувати над нею судовий процес або використати її у шантажі отамана як заручницю, а отже розвінчати вигадку М.Лебедя, висуває нову версію, за якою вона стає дружиною самого енкаведиста О.Лукіна (!!?).

Остаточний варіант цієї версії викладає 1987 року у своїй книзі "Революційний змаг за УССД": "У споминах большевицьких партизан згадується, що жінка "Бульби", чешка, в часі переговорів "Бульби" з большевицькими партизанами, втекла від "Бульби" до командира большевицького загону А. Лукіна, повінчалася з ним і, мабуть живе з ним у СССР ще й досі..."

Слід сказати, що подібне нахабство та цинізм Петра Мірчука вразили навіть самих совєтських лицарів плаща та кинджала. Вони таку "винахідливість" бандерівського літописця назвали "чорним гумором".

А на захист самого О Лукіна написали:

"Лукин Александр Александрович, капитан госбезопасности, заместитель Медведева по разведке, в отряде возглавлял спецгруппу из высококвалифицированных оперработников госбезопасности, жалеет совсем о другом:

"Что бы там ни было, но на Запад вместе с атаманом Бульбой ушло несколько тысяч молодых и здоровых хлопцев. Украина потеряла их навсегда. И конечно же, никогда не покидавшая его красавица Чеслава".

Слід сказати, що версія зради Анною Боровець свого чоловіка, очевидно, сподобалась ще одному бандерівському діячеві та літописцю Романові Петренку ("Юркові", "Омельку") і він на старість вирішив нас подивувати своїм осяянням:

"Дружина  "Бульби" (чешка) не жила з ним останньо (невже повстанський інтендант свічку тримав на ліжком отамана (!?)), перейшла до УПА (під проводом ОУН(б) – Авт.) і працювала в характері медсестри в курені "Шавули", що мав місце постою в Людвипольському р-ні. На еміграції є свідчення людей (п. Г.Б., що знала її особисто з Волині і яка якийсь час жила в Чехії), що вона зустрічала дружину "Бульби" в Чехії. Жила вона там під своїм дівочим прізвищем Анна Опоченська".

Овва! А бідний Бульба жив поруч, через кордон, і перед другим одруженням із Оленою Кушнір намагався розшукати хоча б якісь вісті про свою першу дружину (бо ж у Німеччині двоєжонство карається в’язницею), але нічого втішного не знайшов. Зібрані документи свідчили лише про її загибель.

Виходить, що "принциповий" літописець приховав правду, не запобіг "злочинові" отамана, а отже сам вчинив злочин!

Але, як свідчать наступні слова Романа Петренка, совість його не здригнулася ні за нанесену душевну рану Бульбі-Боровцеві, ні за введення в оману правосуддя. І вже навряд чи здригнеться вона перед Історією, яка виносить на світло усе нові й нові факти, в тому числі і про дружину отамана, що заперечують його вигадки та подібних до нього літописців.

Серед недавно розшуканих в архіві СБУ і виданих доктором історичних наук Володимиром Сергійчуком документів є, наприклад, лист Тараса Бульби-Боровця, якого він написав до Проводу ОУН-Бандери і Головної команди УПА від імені Головної команди УНРА 24 вересня 1943 року, коли дізнався від "полоненого" бандерівцями підстаршини УНРА Миколи Крука про місце перебування своєї дружини та частини свого штабу.

У ньому, зокрема, сказано: "Ваша "влада" поводиться не як народня революційна влада, а як звичайна банда… Замість провадити справді революційну роботу в теренах, Ваші люди бундючно бавляться у владу, а так звана безпека направо і наліво шомполить та катує людей.

Доходить до такого безглуздя, що молоді люди, виконуючи накази "влади", знущаються навіть над жінками… Дійшло до мого відома, що мою дружину за спробу втечі з Вашого ув’язнення покарано шомполами".

А ось що зазначено в агентурному донесенні від 8 вересня 1944 року:

"Ранней весной этого года, будучи в м. Котово в Александрийском районе, я встретился там со своим знакомым по "Полисской сичи" жителем Ровно по имени Ваня (молодой хлопец около 20-21 л.), который сказал мне, что он работает в районной боевке СБ.

Будучи теперь у Мани, я упомянул об этой встрече, причем она сказала мне, что "Ванька вынужден был идти к бандеровцам, т. к. после задержания жены Бульбы я с ним виделась вскоре после убийства им какого-то ответработника НКВД. Ваня одет в форму этого человека. Убили его они в Козлино. Ваня был в боевке по охране Тараса Бульбы, а, сопровождая жену Бульбы, они все попали в руки бандеровцев, с того времени он остался у них".

Про захоплення бандерівцями дружини Бульби-Боровця свідчив на допиті 6 листопада 1948 року Степан Мойсеєць. Ось його слова:

"Жена "Бульбы", как мне известно от других участников отрядов УНРА, "бандеровцами" была убита в лесу между селами Тростянец и Б.-Стыдень Деражнянского района".

Інформація про страту Анни Опоченської міститься і в агентурній замітці від 27 лютого 1951 року:

"На встрече 10 февраля 1951 года источник сообщил, что в первых числах февраля м-ца сего года, идя по с.Быстричи Сосновского района, он встретился с Осницким Ефимом. Следуя вместе, у них произошел разговор по отношению бандитов.

Осницкий заявил, что в отношении "Тараса Бульбы" в настоящее время ничего не слышно, если он жив, то его здесь нет, ибо ему здесь делать нечего, так как семья его убита.

Источник поинтересовался, откуда ему это известно, на что он рассказал, что в 1944-1945 году он проживал в городе Костополь Ровенской области и работал на фабрике, где выпускали железнодорожные шпалы. То около этой фабрики проживала полька, фамилии, имя, отчество не знает, уроженка с.Пеньково Костопольского района, муж у ней украинец.

Последняя рассказала, что в 1945 г. к ней на квартиру пришли бандиты ОУН, которые разговаривали между собой. Они рассказывали, как где-то задержали жену "Тараса Бульбы" с ребенком (у подружжя Боровців дітей не було – Авт.) и обеих повесили, причем один бандит хвалился, что когда жена "Тараса Бульбы" была повешена, то она долго шевелилась, висящая, и дергала ногами. При чем бандиты стали смеяться. С какой целью приходили бандиты к этой женщине, она не рассказала".

Гадаю, з кожним наступним розсекреченням архівних документів свідчень про справжню долю дружини отамана буде все більше і більше, її світлий образ буде очищено від намулу вигадок та глузувань політичних опонентів її чоловіка.

Дивіться також:

Коли виникла УПА. Історія армії Бульби-Боровця

Секретарку засновника УПА взяли під соціальну опіку

На Рівненщині відзначили 70-річчя створення УПА "Поліська Січ". ФОТО

В Україну привезли нагороди Бульби-Боровця. ФОТО

Конфлікти в ОУН і їхній уплив на Рух Опору

Інші матеріали за темою "УПА"