Чергова стаття про відомого громадсько-політичного діяча УНР Володимира Мурського розкриває маловідомі сторінки його життя в еміграції у період 1919–1929 рр. до призначення на посаду представника уряду УНР у Стамбулі. Для майбутнього дипломата й розвідника, як і для більшості української політичної еміграції того періоду, це складне десятиріччя було сповнене багатьма труднощами, негараздами та навіть розчаруваннями. Але вони не змогли зламати справжніх патріотів, до числа яких, безперечно, належав і Володимир Мурський. Попри все він вірив у перемогу над більшовизмом та відновлення української незалежної й самостійної держави, докладаючи для цього максимум своїх сил і здібностей

Із завершенням Української революції боротьба за Українську незалежну державу не припинилася. Її продовжував Державний центр УНР в екзилі. В умовах еміграції змінилися форми і методи цієї боротьби. Тепер вона точилася не на полях відкритих військових баталій, а в дипломатичній площині та на «таємному фронті» протиборства спецслужб. У когорті бійців цього «таємного фронту» був і представник уряду УНР у Стамбулі Володимир Мурський.

Як тільки послаблювався імперський тиск в Україні або починалося формування незалежної Української держави, відразу виникало питання автокефалії. У період Української революції, коли існувала Українська незалежна держава, церковну проблему вирішити не вдалось. Але й після поразки визвольних змагань екзильний уряд УНР продовжував боротися за вирішення цього питання.

У 1932 році за участі Володимира Мурського було розроблено та узгоджено з керівництвом Уряду УНР проект Угоди про створення Союзної держави України та Криму, який передбачав взаємне визнання незалежності УНР та Кримської Республіки і заснування спільної союзної держави після повалення більшовицького режиму.