Спецпроект

До колишніх політв'язнів, репресованих, небайдужих

Наукові співробітники Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» збирають документи і матеріали українського визвольного руху задля відкриття експозиції, що висвітлює період радянської окупації.

Ми сподіваємося, що у Вас чи у Ваших знайомих ще зберігаються фото, документи чи предмети побуту, які будуть особливо актуальними для музейної колекції та цікавими для відвідувачів. У музеї «Тюрма на Лонцького» є оптимальні можливості для зберігання зібраних матеріалів у фондосховищі й експонування в залах музею.
Також наукові працівники проводять у приміщенні музею запис спогадів учасників визвольного руху. Маємо надію, що наші зусилля сприятимуть збереженню національної спадщини та донесенню її до майбутнього покоління України.

У зв’язку з цим ми звертаємося до Вас з проханням повідомити нас про:

  • документи українського самвидаву, які зберігаються у Вас (самвидавні часописи й журнали, листування, статті, заяви, протести, вирізки з газет, спогади, архівні документи тощо) задля можливості їх копіювання та подальшого експонування.
  • речі побуту, фотоматеріали, проведені інтерв’ю, предмети рукоділля та інтелектуальної творчості того часу.
  • контакти осіб, які можуть мати такі матеріали й документи, а також осіб, спогади яких можна записати.
За Вашим бажанням усі надані музею матеріали можуть бути скопійовані й повернуті Вам.

Відповідь й наявні матеріали просимо надсилати на таку адресу:
Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», м. Львів, вул. С. Бандери, 1. Телефон: 8 (032) 243 04 46.  e-mail: lonckoho@gmail.com

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.