Спецпроект

Як села перетворюються на місячний ландшафт. Аерофотозйомка Першої світової

На цих знімках вперше в історії генерали змогли побачити ворожі позиції у всіх деталях. А нам у річницю закінчення Першої світової ці фотки відкривають прямо-таки сейсмічні руйнації тієї війни - і теж у всіх деталях.

Знімати "з плеча" у відкритому літаку - справа нелегка
BBC

Зі здивуванням дізнався про службу аерофотозйомки у військах Першої Світової війни. Я чув, що знімали з дирижаблів, але не з маленьких двомісних біпланів.

Уявіть собі розмір якісної фотокамери у 1914 року. І уявіть крихкий літачок, всього лишень на 10 років новіший за той, що на ньому літали брати Райт. Один з пілотів сидить за штурвалом, інший висовує гігантську камеру за борт - на висоті 4-5 км.

Основним завданням було тримати обладнання "у фокусі", щоб із тремтячого літака робити якісні знімки. При цьому по тобі стріляють з землі, іноді ще й свої.

Смертність серед пілотів - відсотково - була вищою, ніж у піхотинців з окопів. Їм навіть парашутів не давали, бо вважалося, що тоді льотчик покидатиме машину при першій же нагоді замість того, щоб рятувати дорогий літальний апарат.

Британські аерофотографи зі своїм обладнанням. На вантажівці написано: "Photo section. Air Service"

Тим не менше, в таких важких умовах хлопці умудрилися наробити мільйони знімків, 500 тисяч досі можна знайти в різних європейських архівах.

Людяний момент - пілоти, які проводили аерофотозйомку в ті часи, літали без зброї, тільки з камерами. На почату війни, коли англійські і німецькі пілоти зустрічалися в повітрі, вони махали один одному на знак вітання. На жаль, це тривало недовго.

На цих знімках вперше в історії війни генерали змогли побачити ворожі позиції (а в умовах Першої світової це багатокілометрові лабіринти траншей) з досі небаченою деталізацією. А нам ці фотки відкривають прямо таки сейсмічні руйнації тієї війни - і теж із досі небаченою деталізацією.

Ось бельгійське село Пашендале - живописна місцина над болотами на північний схід від Іпру, у 1916-ому:

Звивиста дорога, кам'яна церква посередині, будиночки і пасовиська на меліорованих болотяних луках

А ось Пашендале в листопаді 1917, після Третьої битви за Іпр:

Впізнати місцину можна хіба що по залишках церкви, яку колом обходить дорога

Чого досягли англійці з союзниками, перетворивши миле сільце на кошмарний місячний ландшафт?

Реконструкцію наземних боїв під Пашендaле дивіться у розділі "Відео" 

Вони просунулися на 5 миль вперед, поклавши 140 тисяч людей - по трупу на кожні 5 сантиметрів.

Початок битви при Соммі. Ранок 1 липня 1916-го. Британці підривають міну, підведену під землею до німецьких позицій. Вона залишила кратер діаметром 70 і глибиною 21 метр. Фото ВВС

Через півроку німці повернули собі ці 5 миль, навіть без втрат.

А це вже Друга світова - аерофотозйомка німецької ракетної бази в Пенемюнде після нальоту союзницької авіації в 1944-ому

Джерело: The History Blog

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.