Спецпроект

Нові дискусії про Голодомор. Подарунок для Партії регіонів

Ще кілька років тому говорити про голод як про геноцид вважалося ознакою поганого тону. Тепер так не є. Ті ж, хто критикує тезу про голод і геноцид, представлені істориками малознаними і з провінційних університетів

У час, коли Партія регіонів уже майже готова святкувати свою перемогу на місцевих виборах в Україні, два американські історики підготовили їй особливий подарунок. Мова йде про Тімоті Снайдера та Нормана Наймарка - професорів з Єйлу та Стендфорду.

Обидва щойно видали свої книжки, кожна з яких, на свій спосіб і своїми аргументами, показує і доводить, чому український голод 1932-1933 таки був геноцидом.

Обидві книжки не є про сам голод. Вони про серію малих і великих геноцидів у Східній Європі, зініційованих та зоркестрованих Сталіним і Гітлером. Не ставлю собі за мету передати головні тези цих книжок у короткому тексті. Обіцяю зробити це окремо за найближчої нагоди в Західній аналітичній групі.

Тим же, кому не терпиться дізнатися про головні аргументи, раджу прочитати рецензії на ці дві книжки у NYRB та The Economist - а також статтю Снайдера та його інтерв'ю на "Історичній правді".

Тут хочу тільки звернути увагу, що паралельна дискусія про український голод йде на H-Russia - Mass Murder or Massive Incompetence?; Andrea Graziosi; Robert Thurston; Roman Senkus.

Порівнюючи обидві книжки і дискусію на H-Russia, виразно видно, як радикально змінюється співвідношення між тими, хто вважає, що голод таки був геноцидом, і тими, хто це заперечує: вага і сила аргументів переміщується від других до перших.

Ще кілька років тому говорити про голод як про геноцид вважалося ознакою поганого тону. Кожен, хто порушував цю тему, автоматично вважався або українським націоналістом, або націоналістичним прибічником.

Тепер так не є. І Снайдер, і Наймарк є добре уконституйовані історики з елітних університетів, з солідним послужним науковим списком і широкою читацькою аудиторією. І, що головне, їх складно запідозрити у залежності від українських націоналістів.

Ті, ж хто критикує тезу про голод і геноцид, представлені істориками малознаними і з провінційних університетів.

І, що цікаво: їхні аргументи дедалі більше залежні від російських джерел, при чому не академічних, а популярних інтернетних публікацій - досить подивитися, на що покликається авторка рецензії на H-Russia .

Іншими словами, недавні дискусії про голод дають надію на певну парадигмальну зміну щодо того, як Захід зачинає думати про Східну Європу. Це ще не сама зміна - але це вже її виразний початок.

Не знаю, коли подібна зміна зайде в Україну й чи матиме вона електоральні наслідки. Як правило, українці про все дізнаються з запізненням і переважно через російські мас-медіа. Не маю сумніву, однак, що рано чи пізно це таки станеться.

Тоді то й нашим регіоналам чи їхнім супутникам на зразок Солдатенка щораз важче буде пояснювати, чому вони вважають, що:
а) голод таки не був геноцидом;
б) чому їхня точка зору так підозріло близька до Кремлівської?!

Джерело: Zaxid.net

Дмитро Малик: Помаранчева сорочка

30 вересня у Канаді називають "Днем Помаранчевої сорочки". Цього дня вшановують жертв жорстокої освітньої реформи, яка була запроваджена практично відразу після Акту про Британську Північну Америку (1867), який завершив процес конфедерації Канади

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Зупинка «Вулиця Івана Кудрі». Зворотна п’ята.

У моїй родині всі ці кудрі, щорси, "дєдушкі лєніни", усі надміру нав'язані постаті чужої сусідньої культури займали належне їм місце. Своя культура, традиції, письменники, історичні герої були першими і головними

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Зупинка «Площа Лесі Українки». Зворотна четверта.

У 2004 р., під час Помаранчевої революції, ми з друзями з Польщі, їхали до нас на вулицю Кіквідзе.
І раптом на площі Лесі Українки побачили якесь скупчення автомобілів, перекритий бульвар і активний людський рух. Виявляється, звідкись виїхав БТР...

Андрій Козлов: Гонгадзе і сумбурні думки

Гія дав в результаті суспільству і зачатки політичної огиди, і початкову волю до протидії злу, і більше демократії, і зовсім іншу свободу слова, і в цілому - багато-багато передумов до руху вперед, до прогресу