Українська правда
Історична правда

Шевченко Quest: знайдіть десять відмінностей

Іда Ворс _ Субота, 27 листопада 2010, 03:40
Версія для друку
Іда Ворс
Культуролог, журналіст, художник.

Черговий раз використання світлого образу Тараса Григоровича як засобу вирішення певних кулуарних питань та підживлення особистих амбіцій трапилося ось-ось-сьо, під час реконструкції канівського музею Шевченка.

Передісторію цієї веремії всі знають - музей прийшов у занепад, у 2003 році його було вирішено відреставрувати за оригінальним проектом Василя Кричевського, за яким музей було побудовано у 1935-1937 роках, але далі пішло, як завше - то цвяхів не підвезли, то гроші закінчилися.

Аж поки у березні 2010 року у музеї не відбулося нагородження лауреатів Державної Шевченківської премії. 

Президенту Януковичу поскаржилися на жахливий стан реставраційно-музейних справ, і він - якому насправді що поетеса "Ахметова", що Кобзар, все по цимбалах - віддав наказ миттю привести скарбницю народної пам'яті у належний стан. Тим більше, що у 2014 році відбудеться святкування 200-літньої річниці з дня народження Шевченка, тут вже обличчя потрібно тримати, яким би воно не було.

І тут сміливо робить крок уперед відомий усім і давно архітектор, а за сумісництвом член гуманітарної ради при президенті Януковичі, Лариса Скорик і звітує, що в неї вже є готовий проект реконструкції музею, і це буде бомба. На рівні кращих сучасних світових зразків.

Але між рішенням з відновлення музею у 2003 році і безкомпромісною заявою Скорик у березні 2010 була ще одна маленька передісторія.

17 червня 2008 року група радників міністра культури Василя Вовкуна підсумувала роботу експертної наради з питань концепції Шевченківського національного заповідника (ШНЗ) у Каневі.

І ця концепція увійшла в ідеологічне протиріччя із задумами, власне, колективу ШНЗ. Бо їхній варіант передбачав не тільки реконструкцію будівлі Кричевського в оригінальному вигляді як з фасаду, так і в інтер'єрах, сам Шевченко мав би предстати знов у вигляді старого шкарбуна у смушковій шапці, суворого Батька селянської «нацменшини» за совіцькими канонами, ну ї композиція експозиції відповідна, яка майже калькувала начиння Національного музею Тараса Шевченка у Києві.

Традицію, мовляв, не проп'єш.  

Як зазначено у протоколі експертної наради: "Такий підхід з позиції сьогоднішнього світосприйняття виглядає спрощеним і наївним, поза увагою розробників залишився значний пласт шевченкознавчих і культурологічних досліджень що, звісно не дає змоги зробити образ Тараса Шевченка зрозумілим і переконливим для сучасних і майбутніх поколінь".  

Власне, знов споконвічний конфлікт класичної радянської школи шевченкознавства і сучасними поглядами та дослідженнями доби, творчості та образу Шевченка як широкого поля контекстів, без виривання з нього "потрібних" цитат.

Себто, Шевченко-денді (людина) проти Шевченка-ікони.  

Тому було вирішено створити альтернативний проект, який би відповідав не тільки сучасному уявленню про музей як установи, в якій не тільки зберігаються якісь там експонати, а який є високотехнологічним, пізнавальним, розважальним, інтерактивним осередком, принадним для відвідувачів будь-якого віку і національності, в якому, хай дарують мене запилюжені калиново-солов'їні адепти, Шевченко має бути "заманухою", як Мона Ліза у Луврі, з цікавою історією та легендою вкупі з мультимедійними технологіями.

І одночасно - а це й належно бути надметою - музей має стати точкою сходу модерної національної ідеї.

На тому і погодилися. Було створено творчу групу під головуванням Миколи Яковини, тодішнього заступника тодішнього міністра культури України, до якої увійшли відомі художники і архітектори - Олександр Бабак, Петро Бевза, Олександр Дяченко, Микола Журавель, Віктор Вечерський, Віктор Хоменко, Кирило Кобцев, директор компанії "Музейні системи та технології" та інші.

Проект, нестандартний, не переобтяжений традиційними експонатами (із унікальними меморіями - рештками домовини, китайкою, якою було накрито тіло Шевченка та колекцією "Кобзарів" - як ключовими реперами експозиції), з новими мінімалистичними інтер'єрами, з усіма можливими модерними технологічними особливостями, із чіткою концепцією експозиції яка показує  Шевченка як художника, поета, українця, людину і чинну дійову особу тодішнього інтелектуально-мистецького та куртуазного середовища, було створено і затверджено Колегією міністерства у 2009 році.

Та далі діло не пішло, бо сіло на той самий рожен - протистояння з симпатиками "старого" проекту, брак коштів та політичної волі, далі самі знаєте, що відбулося - вибори, коротше, який там музей, коли у нас тут таке "в сім'ї новій, вольній".

Микола Яковина став колишнім заступником міністра, та й його начальник теж став колишнім, проектна документація і планшети із візуальною презентацією осіли десь у нетрях міністерства, ніяких контрактів-договорів із авторським колективом не було підписано, грошей відповідно нікому не виплачено, себто юридично автори до свого дітища не мають ніякого відношення, бо до реалізації проекту тоді справа не дійшла.

Зал, присвячений музам Шевченка (проект)

Аж поки не настав світлий березень 2010 року і чільний президент не скомандував "Віра!", бо "майна" з нашим гарантом не проходить. Ну й гроші, як ви розумієте, відразу знайшлися.

Реалізація проекту у виконанні пані Скорик

А далі почався... ні, не детектив, і навіть не комедія, а звичайний фарс. Вигулькнув наш модерний проект, але автором його одноосібно виявилася Лариса Скорик. Без усяких згадок про дяченків-бабаків.

От як все просто робиться у наших палестинах, потрібно просто знати, з ким дружити, й начхати на сумління.

Ба більше, зайнявши, мабуть, очі у Сірка, архітектор Скорик на самому початку навіть запросила до себе авторський колектив, перший й останній раз (хоча автори про подальший перебіг навіть й не здогадувалися, гадали, що нарешті - наївні), поспілкуватися, порозпитати про різні проектні дрібниці, мовляв планшети-презентація... загубилися. Мабуть, миші з'їли.

Потім все знайшлося, тільки автором всього вже була тільки пані Лариса. І реконструкція почала робитися у шаленому темпі.

Але по-перше, коли квапишся, а по-друге, коли ти не є розробником складного творчого проекту, важко буває второпати всю картину в цілому і не нехтувати деталями, особливо, коли вони є "точково-ідеологічними" для справжніх розробників, а тобі здаються так, бантиками.  

Як от, наприклад, інсталяція "Камінь наріжний", "як метафора експозиції, життєвого, шляху, долі і творчої спадщини Шевченка. Камінь (валун) зі стесаною верхівкою",  як було зазначено у авторів і навіть відповідний камінь було замовлено, згідно із концепцією та уявленням кінцевого результату (уявленням, звісно, художників-розробників).

Ще один зал (проект)

Камінь той й нині там, де замовляли. Бо пані Скорик того не знала, й до інсталяції втулили першу-ліпшу "наріжну" каменюку, а недолугість прикрили поховальною китайкою.

І власне, всюди так, бо, диявол (як й Бог) ховається у деталях. Все було максимально спрощено, задля швидкості та від нерозуміння.

Реалізація проекту

Справжній авторський колектив потім був на  відкритті музею, подивувався, походив, познімкував те, що вийшло з тих ракурсів, у яких він, колектив, творив візуальну презентацію, і тяжко зітхнув.

Не від того, що не він герой на цій буйній учті життя, а від розгубленості та образи. Звичайної людської образи.

Соромно бути ошуканим, а для художника ще й сумно дивитися, як перекроюється його задум. Був один проект, з того вийшов інший продукт, в результаті - як дитяча забавка: знайдіть десять відмінностей.

Ні, хлопці не скаржаться й особливо не ремствують, і ніякої сатисфакції не вимагають. Вони все розуміють, в них жодних шансів. Та тут мова вже не йдеться про підленьке  шахрайство дрібних людисьок, мова знов про те, що не ту країну назвали Гондурасом.



Теми: XXI сторіччя, музеї, Шевченко, Черкащина




Що встиг Скоропадський?

13.12.2018 _ Юрій Терещенко
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter