Спецпроект

"Орійщина" під омофором кардіолога з Міністерства культури

Чиновники Міністерства культури і туризму беруть участь у популяризації "праукраїнської мови", псевдонауки і квазірелігії - "а що тут такого?".

Вже звичним стало, що в України є прибічники псевдопатріотичної історіографії і філології. Вони тусуються, презентують свої опуси, тішать себе і собі подібних казками про країну Оріяну і їхніх казкових жителів - "оріїв" (не при жінках буде сказано). Ті нібито були нашими предками і ощасливили людство трипільською культурою, борщем і, за деякими чутками, винайшли першу в світі кам'яну сокиру.

Чимало серед них апологетів так званого "рідновірства" - квазірелігії, сформованої на підставі різноманітних містифікованих текстів (типу "Велесової книги" тощо).

Зрештою, у нас вільна країна. Крім того, як мовить народна мудрість, "чим би дітки не тішились - аби не вішались". Якби не та обставина, що до подібних речей мають стосунок державні інституції.

Минулого тижня в будинку Національної спілки письменників відбулася імпреза, присвячена "рукопису Войнича". Захід планувався, як було зазначено в афіші, за підтримки Міністерства культури. Причому це мала бути "наукова конференція". Там же, в афіші, стверджувалося, що рукопис є пам'яткою "праукраїнської мови" і має якесь духовне значення для українців.

В залі зібралося 26 осіб. Включно із завідувачкою сектором мовної політики Міністерства культури і туризму Ларису Лебедівну, яка власне і була ведучою цього заходу. Втім, за словами «винуватця торжества», кандидата технічних наук Василя Чумаченка, "краще навіть менше, ніж більше - з ними легше домовитися".

Якщо говорити про "рукопис Войнича", то це справді досить загадковий документ. Датований він приблизно XV-XVI ст., написаний невідомими, досі нерозшифрованими письменами.

Так виглядають письмена, розшифрувати які вченим не вдається. Не виключено, що це всього лише набір знаків, які нічого не означають

Британський астролог Джон Ді (1527-1608) продав рукопис імператору Священної Римської імперії Рудольфу ІІ у Празі за 600 золотих дукатів, після чого швидко зник з міста.

В 1912 році рукопис був куплений Уілфредом Войничем (чоловіком відомої письменниці, авторки "Овода") - звідси і його назва. Зараз він зберігається в бібліотеці Йєльського університету (США).

Всі спроби розшифрувати рукопис до сьогодні безуспішні. Однак іще в 1970-х роках американський криптограф Уїльям Бенет-молодший за допомогою копм'ютерного аналізу дійшов висновку, що "рукопис Войнича" взагалі не текст, а його імітація.

З'ясувалася і інша обставина: Джон Ді продав рукопис імператору як такий, що має в собі зашифровану формулу вічного життя. Не дивно, що він так швидко покинув Прагу - треба було швидко «робити ноги», доки імператор не допетрав про обман. Складати ж веселу компанію катові в плани містера Ді явно не входило.

Інтерес до "рукопису Войнича" з боку деяких українців зумовлений тим, що одним із тих, хто намагався розшифрувати його, був мешканець Нью-Йорка Джон Стойко. Цей напівболгарин-напівукраїнець за походженням - інженер за професією і лінгвіст-дилетант.

В 1978 році Стойко запропонував свою версію, за якою в рукописі йдеться нібито про релігійну дискусію "оріян" із хозарами. "Розшифрований" варіант являв собою набір звуків, що імітували українську мову в стилі футуристичного "дыр бул щи". Все це називалося "Послання оріян хозарам".

Фахові науковці, як і слід було очікувати, не сприйняли всерйоз ці аматорські потуги. Але в деяких діаспорних колах "праці" Стойка пішли на ура. Материкова Україна теж не виявилася винятком - кандидат технічних наук Василь Чумаченко, котрий перетворив плановану "наукову конференцію" на свій сольний виступ, виявився лише одним із багатьох Стойкових адептів.

Так, мистецьки вишукано, виглядає ботанічний розділ "рукопису Войнича"

Не стану посвячувати читача у подробиці виступу пана Чумаченка, котрий, як було ним обіцяне на початку "конференції", повідомляв про нові кроки у розшифруванні рукопису. Але ані про лінгвістичні і графологічні аспекти тексту, ані про особливості, методи і прийоми дешифровки не було ані слова.

Не було й дискусійного обговорення, як то має бути на заході, що бодай претендує на науковість. Натомість пан Чумаченко розповідав казки - то про козаків-характерників, то про зустрічі з померлими, то популярно переповідав фрагменти "орійської" квазіміфології (добре, що хоча б не культу Ктулху). То згадував Геродота, який (виявляється!) "описував русів Київської Русі".

Виникло резонне запитання: яку роль у всій цій ахінеї відігравала Лариса Лебедівна? Адже вона, хай там як, представник державного органу влади - Міністерства культури і туризму. І не просто рядовий клерк, а ціла завідувачка сектору мовної політики. На додачу до всього - кандидат філології, випускниця аспірантури Інституту літератури Національної Академії наук України.

Бесіда з чиновницею прояснила лише те, що ситуація просто, як кажуть, на голову не налазить. Пані Лебедівна, за її словами, знає, що винахідник (інакше не назвеш) "Послання оріян хозарам" Джон Стойко був не фахівцем, а філологом-аматором, але "що це міняє?", на її (кандидата філології!) думку.

"Міністерство наше підтримало цей захід. "Фонд Юрія Миролюбова" звернувся до нас з листом допомогти їм провести в Спілці письменників цей захід. І ми допомогли - зарезервували тут зал, в Національній спілці письменників, згідно з листом заступника міністра", - таким було пояснення.

На уточнююче запитання, про якого саме заступника міністра йдеться, Лариса Лебедівна відповіла: "Ліснича Вікторія Миколаївна".

Заступник міністра, 32-річна Вікторія Ліснича, яка дала добро на псевдонауковий захід (і фактично санкціонувала активну участь у ньому своєї підлеглої), ані до історії, ані до філології не має жодного стосунку.

За інформацією на офіційному сайті Мінкульту, за освітою вона - медик, за фахом - лікар-кардіолог. А в крісло заступника міністра культури пересіла з крісла... заступника директора Державної установи "Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова".

Не знаю, може, Вікторія Ліснича хороший лікар. І, як фаховий медик, вона має знати: тому, в кого апендицит, потрібен хірург, а не проктолог. То чому ж міністерство в її особі підтримало Василя Чумаченка, який поліз явно не в свою парафію?

"Тому що він 20 років пропрацював при міністерстві охорони здоров'я з людьми, які мали надзвичайні здібності... Він отримав дуже багато знань... як вам сказати... езотеричних", - повідомила завсектором мовної політики.

Гаразд, езотерика. Але до чого тут, питається, наука?

"Що ви маєте на увазі?, - відповіла кандидат філологічних наук, екс-аспірантка Інституту літератури НАНУ. - В Європі давно існує езотерика як наука і езотерика як не наука. В Сполучених Штатах Америки - також... Парапсихологія донедавна не була наукою, але тепер це наука".

Не знаю, чи така оцінка парапсихології є офіційною позицією Міністерства культури і туризму. Але якщо в Україні, згідно з "Класифікатором професій", є офіційно визнаною професія ворожки, то годі дивуватися будь-чому.

Юрій Луценко: "Груша", капуста Мішель та дзвінок Байдена

Однієї ночі на барикадах Груші з'явився Янукович. Ну, не зовсім Віктор Федорович, а артист Саша Пікалов, який в 95 кварталі грав його роль. Саша був у трохи веселому настрої і голий по пояс, з українським прапором фотографувався на барикаді з криками Бандугеть. Це був єдиний кварталівець, який тоді був на Майдані

Юрій Пальчуковський: Заява УНРади про відзначення 22 січня Дня Незалежності і Соборності України

Українська Національна Рада пропонує відзначати 22 січня на державному рівні як День Незалежності і Соборності України.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: табір, стара хатина та день відпочинку

Було щось гнітюче у цьому – знайти стару хатину в такому занедбаному стані. Я дуже розраховував побачити старі мітки та хатини неушкодженими. Усвідомлювати, що старі затишок і радість пішли звідси, було нестерпно розпачливо. Це ж основоположний вияв людської цивілізованості – дійшовши до таких місць, залишати по собі якнайбільше затишку тим, хто прийде після

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: косатки, сани, поні на власний дім

День лиха. Я зробив дурницю, дозволивши сьогодні спустити треті моторові сани. Це швидко виконали, поставивши їх на тверду кригу. Пізніше Кемпбелл повідомив, що один із матросів пірнув ногою під лід, проїжджаючи по сльотавому відтинку десь за 200 ярдів від корабля. Я не надав цьому великого значення, бо подумав, що він просто пробив наст.