Спецпроект

Український Мартін Лютер Кінг?

Українці можуть бути мобілізовані в національний рух, який відстоює гуманістичні цілі, солідарність та ненасильство. Чим огиднішим буде режим Януковича, тим більша вірогідність появи українського Мартіна Лютера Кінга. Українські демократи мають кріпитись. Одного дня вони переможуть.

Зараз, коли американці завершили святкування дня Мартіна Лютера Кінга (третій понеділок січня), варто запитати, чи могла б Україна отримати такого ж натхненного і надихаючого лідера?

Бо вона на це очевидно заслуговує. Теперішній врожай демократичних лідерів є в найкращому випадку посереднім, в найгіршому - жалюгідним. Вони можуть робити заяви та махати кулаками, але вони навряд зможуть спонукати людей до солідарності та самопожертви.

Помаранчева революція показала, що українці можуть бути мобілізовані в національний рух, який відстоює гуманістичні цілі, солідарність та ненасильство. Юлія Тимошенко та Віктор Ющенко мали шанс стати історичними фігурами світового масштабу, але вони згаяли його, керуючись низькими політичними мотивами, замість високих моральних принципів.

Поразка помаранчевих лідерів має багато причин, але очевидно, що найбільш важливою була їхня неспроможність розглядати політику з етичної точки зору. Що відрізняє Мартіна Лютера Кінга, Махатму Ганді, Далай Ламу, Десмонда Туту, Вацлава Гавела та Нельсона Манделу від шаблонних політиків, так це їхня етика - їх сильне почуття правильного та неправильного, та їх готовність поставити благо спільноти над власними вигодами.

Україна заслуговує на Мартіна Лютера Кінга, хоча б тому, що українці дуже нагадують афроамериканців. Обидва народи тримали в принизливому рабстві до 1860-х років, обидва страждали від жорстокої дискримінації та систематичного насильства протягом 150 років, обидва пережили дуже схожі за наслідками національні травми - від зруйнованих будинків та зруйнованих культур, неспроможних чоловіків та переобтяжених жінок, до крайньої гордості і крайнього приниження.

У 1960-ті в гарячі дні руху за громадянські права деякі чорні американці шукали рішення в насильстві. Система виглядала незламно расистською і здається сама напрошувалась на руйнування. Деякі українці хотіли б піддатись такій спокусі. Режим Януковича ніби приречений перетворити Україну на слов'янську версію Півдня Джима Кроу [Закони Джима Кроу - неофіційна назва законів про сегрегацію, які діяли у 1860-1960 рр. на півдні Сполучених Штатів], в якій керує батіг, бандити уникають покарання, а українська мова, культура та ідентичність обмежена кімнатами з написом "Тільки для кольорових".

Спокуса завдати удар у відповідь може бути сильною, але з нею треба боротись. Українці мають розуміти, що насильство не лише неправильне, але й малоефективне, бо змушує тиранів вживати круті заходи і посилювати свій огидний режим.

Диктатори не бояться куль; вони бояться людей. Доктор Кінг, Махатма, Далай Лама, єпископ Туту, Мандела та Гавел показали, як працюють ненасильницький спротив та сила людей. І більшість українців, принаймні тих, хто провів тижні, мерзнучи на київському Майдані Незалежності під час Помаранчевої революції та Повстання підприємців, також про це знають.

Харизматичних, лідерів, які надихають, не можна передбачити. Якимось чином, майже чарівним чином, вони просто виникають. Хто міг чекати, що невідомий баптистський священик з Атланти змінить Америку? Хто  міг уявити, що адвокат з Південної Африки покладе край британському правлінню в Індії. Чи, що автор абсурдистських п'єс скине комуністичний режим в Чехословаччині? Така непередбачуваність є гарною новиною, бо це значить, що як би сильно режим Януковича не давив на теперішнє покоління лідерів, він ніколи не зможе знайти майбутнього провидця.

Чим огиднішим буде ставати режим Янукович, тим більша вірогідність появи українського Мартіна Лютера Кінга. Українські демократи мають кріпитись. Одного дня вони переможуть.

Джерело: "World Affairs", переклад - Тарас Фролов

Віталій Скальський: 28 березня — Міжнародний день історика?

Інтернетом шириться інформація про відзначення 28 березня Міжнародного дня історика. Проте… В Україні ніхто і ніколи не встановлював дня історика. ООН теж такого дня не встановлювала.

Євген Чикаленко: Центральна Рада та більшовицька навала

Євген Чикаленко про окупацію Києва більшовиками на початку 1918 року.

Ярина Ключковська: "Україна без нього була б інакшою". Пам'яті Ігоря Юхновського

Вічна пам'ять Ігореві Рафаїловичу Юхновському. Людині, яка залишила глибочезний слід у житті кожного з нас, навіть тих, хто про це не здогадується. Бо Україна без нього була б точно інакшою.

Юрій Юзич: Бойові командири Армії УНР з Куп’янська

Щонайменше троє уродженців Куп’янська більше 100 років тому воювали за Україну старшинами в складі Запорозького корпусу Петра Болбочана. Усі троє мали первинне офіцерське звання, але командували сотнями запорожців.