Українська правда
Історична правда

Неопалима церква. Як "саморозпустилася" УГКЦ

Ігор Голод _ П'ятниця, 11 березня 2011, 16:57
Версія для друку Коментарі 52
Ігор Голод
Журналіст (Львів)

Собором-з'їздом єпископів і священиків УГКЦ те судилище над нею більшовики проголосили тому, що - за церковними канонами - тільки її представницькі збори духівництва мали право "саморозпуститися" й приєднатися її до РПЦ.

Та позаяк на псевдособорі 8-9 березня 1946 року у Львові не було жодного єпископа УГКЦ, ці збори були абсолютно незаконними.

Беззаконня

"Собор" провели лише для того, аби формально oформити заднім числом фактичне поглинання УГКЦ, яке насправді відбулося ще 18 червня 1945 року.

Саме цього дня - оскільки жоден єпископ УГКЦ так і не погодився, незважаючи на погрози чекістів знищити їх, скасовувати свою церкву - уповноважений у справах РПЦ в УРСР Ходченко визнав "ініціативну групу зі скликання возз'єднавчого собору" на чолі зі священиком Преображенської церкви у Львові Гавриїлом Костельником "єдиним тимчасовим церковно-адміністративним органом, котрому надається право керувати в повному обсязі існуючими греко-католицькими парафіями в західних областях України і проводити справу возз'єднання зазначених парафій із РПЦ".

Тобто УГКЦ ще за дев'ять місяців до її "саморозпуску" позбавили самоуправління й підпорядкували "групі", чиєю безальтернативною метою було приєднання цієї церкви до РПЦ.

Але, по-перше, "нове керівництво" УГКЦ створили не на соборі цієї церкви, як вимагали її канони.

По-друге, його створення санкціонував світський чиновник держави, чия конституція проголосила відділення від неї церкви, а тому він мав право лише реєструвати церкви, а не надавати право керувати ними.

І вже після того, як цей клерк підписав вирок УГКЦ, був інсценований спектакль "Львівський церковний собор", що в березні 1946 року мав "узаконити" сваволю більшовиків.

А для того, аби він відбувся, 24-25 лютого 1946-го екзарх (намісник) патріарха РПЦ у Києві "висвятив" греко-католицьких священиків Антонія Пельвецького й Михайла Мельника єпископами, відповідно, Самбірським і Дрогобицьким та Станіславським і Коломийським.

Греко-католицькі єпископські посади не мали жодного стосунку до намісника РПЦ в Києві. Але ці "висвячення" були потрібні владі - оскільки собори, в яких не беруть участь єпископи - неканонічні, відтак - нелегітимні.

Однак такими ж кваліфікують і ті "собори", участь у яких беруть єпископи, "висвячені" владиками інших церков! Тож насправді 1946 року відбувся не саморозпуск УГКЦ, а акт сваволі проти неї, тим паче, що усіх учасників псевдособору - 216 священиків і 19 мирян - залякали погрозами репресій проти них та їхніх родичів.

Чекістська акція

Професор історії канадського Карлтонського університету Богдан-Ростислав Боцюрків, дослідивши розсекречені совєтські архіви, встановив, що 1944 року в Західну Україну "направлено окрему оперативну групу на чолі зі старим чекістом і спецом від релігійних справ Сергієм Каріним-Даниленком, підполковником держбезпеки, який ще в 1920-х роках ламав хребет УАПЦ і довів її до "саморозпуску" в січні 1930".

Зі слів Боцюрківа, "Даниленко розгорнув 1944-го збирання компроматетуючих матеріалів щодо єпископату і духовенства УГКЦ, вербування в її рядах сексотів і агентів, намацування серед греко-католицького духовенства його слабих елементів і потенційних лідерів акції "возз'єднання" з РПЦ".

А вже невдовзі після псевдособору загинули усі керівники "ініціативної групи" з його скликання - Костельник, Пельвецький і Мельник. За офіційною версією - від рук українських націоналістів, а радше - аби не проговорилися про закулісні подробиці псевдособору.

Сини Костельника воювали у складі першої дивізії Української Національної Армії, відомої ще й як дивізія зброї СС "Галичина". Тому згоду їхнього батька на участь у псевдособорі розцінили як намагання врятувати їх від репресій.

Також "ініціатори возз'єднання" виторгували своєю згодою на це возз'єднання поступки, що перешкодили асиміляції наддністрянців.

Зокрема, Костельник і його друзі по нещастю подбали про збереження в церквах Галичини української версії церковно-слов'янської мови й служіння у ній місцевих, а не російських священиків.

Домагалися й інших поступок, тож не виключено, що чекісти позбулися їх саме для того, аби ніхто не дізнався про те, що ж їм наобіцяли.

Однак УГКЦ не припиняла своєї пастирської дільності й "у катакомбах" та в діаспорі, доки 1989 року не легалізувалася.

Теми: УГКЦ, релігія, Галичина, СРСР, УРСР, репресії, XX сторіччя



powered by lun.ua
antiyanyk _ 08.04.2011 17:42
Та ні, Москва просто взагалі обнагліла. Якщо поляки ще цяцькалися з українцями і якісь там унії вигадували, то Москва думала, що вона найрозумніша. Всі розуми поїла.
зеро _ 16.03.2011 10:12
Россіяни робили ВСЕ,щоб українці стали россіянами і національна церква стала жертвою,як і десятки мільйонів українців.
Roksolana Protskiv _ 15.03.2011 21:28
_Феодорит:
З "Розою" якраз все логічно.
А ви уважно прочитали всі 4 томи самої справи Гусяк?
Инк _ 15.03.2011 19:48
Пану Сотнику!
НУ В КОЖНІЙ СТРІЧЦІ БАЧИТИ СПРАВЖНЬОГО ХРИСТИЯНІНА..... Брехливий єзуїт та поплічник ПАПИ РИМСЬКОГО! Але на відміну від того не покаявся в гріхах своїх. Ганяли вас з справжній України наші предкі недаремно - по нащадках видно!
\
Зараз Великий Піст, брехати гріх! На себе подивись, твоя слюна перетворюється в кураре і все від злості, бо нічого вдіяти з нами не можеш. Ще недавно твої предки робили на Зах. Україні що хотіли, зараз руки сверблять, але навіть "уряд русских нацистів" не позволить тобі бути опричником!!!!
_Феодорит _ 15.03.2011 17:07
Roksolana Protskiv:
Відносно байки.
По-перше, звідки ж вона взялася? Невже це та "Роза" просто так, на рівному місці, взяла й вигадала? Нащо? Свою справу вона й так зробила, а хто вбив Костельника насправді - в ГБ й без неї було відомо (або сама ГБ, або УПА, або, що значно менш імовірно, якась окрема невеличка група націоналістів чи радикально налаштованих греко-католиків).
По-друге, до того, що і як розповідає людина про подію, учасником якої вона була кілька десятиріччь тому, слід ставитися дуже обережно. Ставити такі свідчення поперед документу - так далеко можна зайти...
А камерним зізнанням Гусяк, як показала історія полювання на Шухевича, можна було довіряти.
"Історична правда" спільно з Польським Інститутом у Києві презентує проект про найдраматичніший момент польсько-українського етнічного конфлікту
Завантажити матеріали за темою (12,2 мб, PDF)



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте