Спецпроект

Як КГБ "дописував" спогади повстанців

Навіть написані в таборі і передані таємним шляхом на Захід мемуари не уникнули специфічної цензури від КГБ. Що і для чого дописали чекісти в спогади повстанця - про це приклад з підручника Комітету державної безпеки СРСР.

Досліджуючи історію визвольного руху ОУН та УПА, науковці оперують фактами і свідченнями, які - здавалось би - не повинні викликати сумнівів у своїй достовірності. Однак насправді так не є.

Часто фактографічний матеріал потребує ґрунтовної перевірки, а особливо - спогади учасників визвольного руху, які використовуються в історичному наративі як один із видів джерельної бази.

У 1974 році в Парижі вийшли друком і згодом стали широко відомими спогади Данила Шумука "За східним обрієм". Для тих, хто не знайомий із автором, не завадить сказати коротко про нього.

Д. Шумук народився на Волині у 1914 р. Був прихильником комуністичних ідей, свого часу перебував у членстві Компартії Західної України і комсомолі. За активну участь у комуністичному русі його арештувала польська поліція у 1933 р. та засудила на п'ять років і 4 місяці ув'язнення.

Далі, із 1939 р. він активно будував "світле майбутнє" в Західній Україні. Потім - служба в Червоній Армії, участь у німецько-радянcькій війні, німецький полон, втеча із концтабору у м. Хорол (Полтавська обл.).

Обкладинка книги "За східним обрієм"

Із 1943 р. Д. Шумук воював у лавах УПА, за що був арештований органами НКВД у 1944 р. Слідство, суд, вирок - вища міра покарання, яку замінили на 20 років таборів.

У таборах він теж зайняв активну протестну позицію: брав участь в Норильському повстанні 1953 р. Реабілітований та звільнений в 1956 р. Однак в 1957 р. арештований за відмову співпрацювати із КГБ. Знову слідство, суд, вирок - 10 років ув'язнення.

Звільнений у 1967 р., а в 1972 втретє арештований за написання спогадів та розповсюдження "антирадянської літератури". Чергове слідство, суд і вирок - 10 років ув'язнення та 5 років виселення. У 1987 р. Д. Шумук звільнився і виїхав до Канади.

В 2002 р. повернувся в Україну і проживав у м. Красноармійськ (Донецька обл.), де й помер у 2006 р. Посмертно нагороджений орденом "За мужність І ступеня" - він відбув у таборах та на виселенні загалом 42 з половиною роки.

Данило Шумук

Викликає подив незламність духу та пережите Д. Шумуком, що він й намагався залишити в спогадах для нащадків. Написане ним викликає неоднозначне враження. Підготовка спогадів та їх дорога за кордон мають свою історію.

Власне, це й викликало в мене інтерес, коли під час візиту у Вільнюс мав можливість попрацювати у фондах музею в колишній тюрмі КДБ. У фонді діяльності радянських репресивних структур зосереджені документи колишнього КГБ Литовської РСР, за якими литовські колеги досліджують історію боротьби із своїм визвольним рухом, а науковці із країн Європи - історію радянської спецслужби.

Є у фондах чимало цікавого й для українських дослідників, особливо якщо брати до уваги те, що у Литві у вільному доступі є масив документів цілком невідомий і знову захований за фіктивними грифами секретності у нас.

Хорошковський плутає український гриф "Таємно" і радянський "Секретно"

Опрацьовуючи велику підбірку "Трудов высшей школы КГБ", у збірнику №43 знайшов статтю В.М. Шищенко під назвою "К вопросу о понятии и методах разложения эмигрантских антисоветских организаций".

Серед іншого, в ній присвячено рядки й спогадам Д. Шумука та історії, як вони потрапили за кордон. Головне - відкривається завіса над тим, яким чином причетне до цього було КГБ і яку мету переслідувало.

Обкладинка підбірки праць КДБ

"Мероприятия по разоблачению и компрометации эмигрантских антисоветских организаций и их главарей основываются на документально подтвержденных фактах. Материалы о таких фактах могут быть дополнены дезинформационными сведениями.

Например, для издания за границей была направлена по контролируемому каналу книга отбывшего наказание в Дубравном ИТУ Данилы Шумука, являвшегося в 1942-1945 годах одним из руководителей окружного провода ОУН.

В рукопись были включены дезинформационные сведения о жестокости боевиков СБ, фанатизме и ограниченности "проводников", о кровавых расправах бандеровцев над мельниковцами.

Книга была издана под названием "За схидным обрием". Она вызвала распри среди зарубежных националистов, показала рядовым членам организаций истинный облик главарей и их методы сведения счетов в междоусобной борьбе".

Отже, 15 січня 1972 р. під час арешту в Д. Шумука працівники КГБ вилучили в нього спогади, із якими, очевидно, "попрацювали" спеціалісти із ОТО - "Оперативно-технического отдела" і "підредаговані" направили за кордон по "контролируемому каналу".

Сторінка із книжки з інструкціями, як боротися з "націоналістами"

Таким чином рукопис опинився у видавництві "Смолоскип", який став жертвою оперативної гри КГБ.

Комітет державної безпеки заклав міну сповільненої дії, яка працює дотепер. Вона працює у форматі інформаційних воєн навколо питань національної пам'яті. Про скільки таких мін ми ще не знаємо?

Напрошується питання. Чи має суспільство право знати про факти подібної діяльності органів КГБ? Думаю, що так! Адже правда, як шило, її у мішку не сховаєш.

Проблема суспільних дискусій навколо питань національної пам'яті, злочинів комуністичного режиму, люстрації, героїв, злочинців, розсекречення, засекречення, "можна", "не можна" - полягає в тому, що ми занадто мало і повехнево знаємо про минуле.

Правда про минуле - єдиний засіб, що може вилікувати рани, завдані тоталітаризмом, вести до консолідації, злагоди й порозуміння.

Ганна Шеляг: Вічна актуальність історичних текстів

Публіцистичні тексти істориків мають кілька життєвих циклів. Спочатку вони є попередження читачам про близьку загрозу. Потім у такому тексті читачі шукають розради. Пізніше – це зразок «пропаганди». А коли історія повернеться колом – стає виявом «інформаційного спротиву». Тексти, написані істориками, говорять більше про самих авторів, а не минуле.

Олена Рофе-Бекетова: Кілька штрихів до історії про Олексія Алчевського

Нещодавно «Історична правда» опублікувала статтю Олега Вишнякова та Івана Дубченка "Олексій Алчевський. Українець, який нам потрібен". Пра-праонука Олексія Алчевського, харківʼянка Олена Рофе-Бекетова має свій погляд на одного з перших українців-олігархів

Юрій Митрофаненко: Світла тінь "Чорного ворона"

Стрічка вийшла дуже вчасно! Коли знову в суспільстві панує дилема: боротися чи капітулювати?! Фільм застерігає від капітуляції голосом Василя Шкляра за кадром та самим сюжетом фільму.

Микола Бандрівський: Спалювання відьом та упирів у Галичині. Етнографічні етюди

У Європі живих людей почали масово спалювати з 1275 року, коли на півдні Франції, у Лангедоку, спалили Анжеліку Лабарет, запідозривши її у відьмацтві. Тоді ж, французи, почали «переводити через вогонь» осіб різного віку і статі, яких підозрювали у антикатолицькій єресі катарів. Такий спосіб «очищення людських душ» невдовзі перейняли Німеччина, Польща, Чехія та інші країни.