Спецпроект

Ким був для України націоналіст Микола Плав’юк?

Він щиро прагнув відновити єдність ОУН, переживав за розкол організації у 1940 році, бачив його згубні наслідки для сьогодення, докладав колосальних зусиль, щоб зробити історією поділ націоналістів на "мельниківців" і "бандерівців".

Вістка про смерть голови ОУН, останнього президента Української Народної Республіки на вигнанні Миколи Плав’юка застала мене у Харкові, в Свято-Дмитрівській церкві. Першою реакцією на цю звістку стала спільна молитва десятків людей, які особисто знали його і випадком долі зібралися у цей день у храмі.

А може не випадком долі, а з Божої ласки?

У Канаді помер останній президент УНР

Ким був для України Микола Плав’юк?

Відповідь на це питання ще будуть давати історики, публіцисти, дослідники його життя і боротьби. Але при цьому ніхто не заперечить кількох об’єктивних істин.

Микола Плав’юк для сучасного поління українців став живим уособленням одразу кількох етапів національно-визвольної боротьби українського народу за свою національну державність.

Передусім із його ім’ям завжди буде асоціюватися Українська революція доби УНР, зокрема її петлюрівський період, коли важити стало не тільки слово, а й зброя.

Втрачений шанс здобути державність, завдяки надзусиллям тодішньої еліти, знайшов своє логічне продовження у героїчній боротьбі спочатку УВО, а згодом ОУН. На зміну петлюрівському періоду прийшла ера Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Олега Ольжича, Олени Теліги. І знову живим уособленням їхнього подвигу став Микола Плав’юк.

На жаль, найменше, поки що, ми готові оцінити його вклад у творення новітньої державності періоду Кравчука-Кучми-Ющенка-Януковича.

Як він різниться від цих людей!

Як відбувалась передача клейнодів УНР першому президенту України (ВІДЕО)

На від міну від них він був справжнім романтиком Української революції, який ніколи не розчаровувся у своєму народі, вірив у нездоланність своє нації та її державну перспективу. А тому з легкістю передав клейноди УНР Леонідові Кравчукові, не цурався зустрічей з Леонідом Кучмою, критикував Віктора Ющенка, і не отримав "шоку" від приходу до влади Віктора Януковича.

Він переконував усіх нас, президенти, прем’єри, міністри і депутати – це тимчасове, Нація і Держава – назавжди.

Йому багато вдалося зробити, але і багато не вдалося. Так завжди трапляється з людьми, які ставлять перед собою великі цілі.

Знаю з особистих зустрічей і розмов, що він щиро прагнув відновити єдність ОУН, глибоко переживав за розкол цієї організації у 1940 році, бачив його згубні наслідки для сьогодення, докладав, особливо в останні роки свого життя, колосальних зусиль, щоб, врешті-решт, зробити історією поділ націоналістів на "мельниківців" і "бандерівців".

Не судилося.

Не можу оминути визначальної риси провідника. А саме його піднесеного, майже ідилічного ставлення до молодого покоління українців. Ось на що він не шкодував часу, то це на зустрічі з молоддю. І це давало результат. В очах молоді він ніколи не був "історичним персонажем", а завжди - сучасником, який намагається зрозуміти ритим і стиль своєї доби.

Стратегії націоналістів-емігрантів і українсько-радянські реалії

Був вродженим інтелігентом. Його шляхетність, добрий естетичний смак, уміння слухати людей, їм співчувати і допомагати, інколи аж ніяк не гармонізували з усталеним образом "бойовика ОУН". Таким, напевно, і має бути сучасний український націоналіст.

Пішов із життя Микола Плав’юк. З ним відходить ціла епоха. Не віриться! Але з цим треба змиритися. І не просто змиритися, а бути гідним його світлої пам’яті.

P.S. Складаю велику подяку Архієпископу Харківськиму і Полтавськиму Ігорю (Ісіченку) за організацію спільної молитви у Харкові за упокій душі Миколи Плав’юка

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.