Неприручений. Десять років тому зупинилося серце Сергія Набоки

Він був антисистемним бунтарем, політв'язнем, поетом, трохи політиком, але завжди самоіронічним чоловіком, який назавжди залишився в пам'яті тих, хто його знав. Відомого журналіста згадує його однокурсниця і, згодом, колега.

Щоби за тобою сумували, в тебе має бути історія. Ну і, поки твоє ім'я хтось вимовляє, - ти й живеш.

От я і кажу: Набока!!!!!

За десять літ з того дня, як він помер, сталося багато такого, що я би хотіла якось з ним обговорити - ми би сиділи, пили пиво, й Набока би казав: "Фуфло, чувіха!". Так, для приказки.

На щастя, він не став вулицею, бо я би не змогла по ньому ходити. Набока не став і пам'ятником. Лежить зараз під снігом на Байковому, а душа його давно двинула кудись по світах. Не знаю, чи вертається часом сюди, й до кого говорю сьогодні? Сумую за ним, бо в нього була історія.

Моя юна приятелька спитала в мене днями - а хто він був?

Вічний Набока

Я довго-довго думала, як це коротко сказати... І почала з того, що він - мій однокурсник. Бо моє ставлення до нього дуже особисте - та й життя, думаю, моє інакше повернулося, не зведи нас тоді вищий Розпорядник доль.

Якось, сто років тому, у мене на парі зник записник, куди я писала усякі слова - цитати й власні фантазії. За два дні Набока його мені приніс, поклав на парту й сказав : ну, я все прочитав, ти інтірєсная дєвка, давай дружить.

І дивився на мене незмигним нахабним поглядом сови з-за круглих скелець своїх окулярів. Сова завжди була моєю улюбленою істотою.

Я була відмінниця з провінції, а такі, як цей, шлепарі київські, були мені чудні. Та скоро в мене вже була плетена з мотуззя сова - але вона мусила висіти у Набочиній квартирі, там, над тим килимком, де завжди сиділа я в нічні посиденьки з його безумною компанією...

Грав "Yellow submarine" і "Hotel California", пилася кава в "Хрещатому яру", де годинами стояли натовпи різних патлатих художників, поетів і філософів (на карті Києва його вже нема, тому не зможу пояснити в двох словах, що то було збіговисько, а не кав'ярня...

"Якщо не я, то все - гаплик...". Інтерв'ю з Сергієм Набокою

І тому його давно-предавно викурили, а його завсідники - хто де, а хто на Байковому чи в інших снігах. Та власне сьогодні там уже би однаково ніхто й не стояв).

Колись ці всі люди завалилися й до мене в гуртожиток у новорічну ніч. У нас на столі стояла сковорідка з двома грибочками - на ранок в кімнаті був живописний бедлам, бобіна на магнітофоні була розкручена й кучеряво звисала додолу...

Але два грибочки так і лежали, зацьовклі, в сковороді - ніхто не посмів зжерти це багатство. Мене мали би вигнати звідси за цих дикунів у пристойному університетському помешканні, що тепер просмерділося димом і крамолою...

Нашого друга Міроша щойно перед тим на лекції з військової підготовки примусили спалити на очах групи конспекта, де він, смішачи нас, намалював бородату фігуру й підписав : "на комоді стояло погруддя Маркса й кліпало очима".

Сергій Набока. Фото - Радіо "Свобода"

Ми прожили тоді дивний час, і я собі думаю - як би ми жили зараз, якби Набока не поперся десять років тому в ту саму тюрму... В ту саму, де відсидів за свої витівки, спійманий у метро "Більшовик" за розвішування летючок, в яких радянським громадянам повідомлялося, що є такий День політв'язня, і що його варто вшанувати.

Якби він не поїхав туди вже журналістом нібито вільної України, не оселився в тюремному готелі й не зупинив собі там серце...

Це абсолютно в мене не виходить уявити собі: а що би ця така й така-то людина робила, якби прийшла в сьогоднішній день...

Набоку передбачити неможливо. Я чесно не знаю, де би й із ким він був у всіх наших недавнього десятиліття драмах... Точніше - я не впевнена, що можна уявити його десь і з кимось, бо він був неприручений.

Прокурор Абраменко. За СРСР репресував, тепер досліджує репресії

Набочина історія може бути розказана кожним по-різному. Про нього можна прочитати у вікіпедії, в серйозних статтях - але я того тексту завжди лякаюся, хоч там все правда...

Але там ти, Набока, якийсь книжковий дядько-борець, засновник політичних рухів, протестний лідер...

Це все правда. Але там ти не куриш свою люльку, там пояснюють, чому ти казав "па жизні" й " фуфло", і шукають тому патріотичні тлумачення, які звучали би виховавчо для прийдешніх поколінь.

Я би хотіла, щоби тебе не пояснювали - а щоби ти жив.

 

Щоби сидів у телеефірі з тою своєю люлькою - і я би стежила нервово біля свого телевізора, чи він не забуде випадково, де зараз сидить, й чи не закурить, шлепар такий...

Напевне, якби він не помер, то так і не вийшла би його єдина книжка віршів. Він їх часом забував і реготався наді мною, коли якось спробувала йому один нагадати - "нє гані!!!"

Оце би переказувала йому зараз усі останні земні українські роки - він би теж реготався й казав "не гані!"...

Хай би він жив - я би терпіла всі ці його реготання, і нагадувала би, й переказувала би, хіба ж мені важко... Якось тепер стало важко...

У цей день різдвяний, коли він пішов...

"Сергія бракує мені, нам". Друзі журналіста Набоки згадують

Люди, народ, всі, хто сумує за ним, бо в нього була історія, я звертаюся до вас - кажіть! Розказуйте! Щоби він жив. Бо ми би були інакші, якби кожен из нас не стрів його якось "па жизні"...

Набока! Називаю тебе по імені, і заговорюю: поки воно звучить - ти тут! Я всі десять років не мала як тобі це сказати...

Та сьогодні скажу: пам'ятаєш, коли ми бачилися востаннє - десь у лісі, друзі смажили м'ясо, наливали вино, каталися на конях, а ти кликав мене танцювати - ну, чесне слово, що воно на тебе напало!? Вчепився! А мені хотілося на коні! А ти - ходім та ходім...

А зараз я би згодна...

Олександр Алфьоров: Голова УІНП Олександр Алфьоров представив п’ять принципів роботи Інституту

Новопризначений Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров провів першу зустріч з колективом установи, під час якої представив своє бачення майбутніх змін та оголосив п'ять базових напрямів трансформації Інституту.

Наталя Старченко: Релігійна толерантність чи рівність конфесій?

Акт Варшавської конфедерації не містив згадки про панівне становище католицької церкви, а проголошував необхідність збереження миру між різними конфесіями та відмову від уживання сили з релігійної причини. Це й дало підставу частині істориків твердити, що в Речі Посполитій формально була проголошена рівність церков. Прийнято уважати, що вона була порушена на початку XVII століття, коли король Сигізмунд ІІІ Ваза відмовився на вимогу шляхти підтвердити Варшавську конфедерацію.

Юрій Юзич: "Треба за зброю братись". Ідентифіковано учасника бою під Крутами Михайла Баталина

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.

Сергій Дібров: Чому Василь Кук?

Триває громадське обговорення ініціативи про присвоєння 21 окремій механізованій бригаді почесного найменування на честь генерал-хорунжого УПА Василя Кука.