Українська правда
Історична правда

Майдан як виклик для історика

Ірина Виртосу _ Середа, 14 січня 2015, 08:02
Версія для друку

Французький соціолог Моріс Гальбвакс, засновник нині дуже популярного напрямку досліджень історичної пам’яті, вважав, що "історія як така починається тільки тоді, коли закінчується традиція і соціальна пам’ять тьмяніє". Тобто десь через 50 років потому, як відбулася подія. Коли вона вже вичахла. Коли на події можна дивитися як дослідник, а не як учасники. До того – то лиш політика.

Для мене це стало відкриттям. Я щиро вірила, якщо записати все, що відбувалося на Майдані тут і зараз – це і є історія. Адже я все бачила на власні очі. Більше того, по "гарячому" мені вдалося записати сімнадцять інтерв’ю з жінками, які творили Майдан. Інтерв’ю записувалися у березні-квітні, коли від трагічних лютневих подій ще кровоточило.

Більшість з мої співрозмовниць розповідали про віру в силу єдності людей, про свою відповідальність і однозначно перемогу. Пам’ятаю, тільки одна розповідь мені "не подобалася". Вона вибивалася із зібраних інтерв’ю, які ідеально, як мені здавалося, лягали в історичну палітру.

Так виглядає збірник інтерв'ю "Майдан. Жіноча справа"

Одна з жінок розповідала про те, що якби могла – вона б хотіла, щоб Майдану ніколи не було, щоб лідери Майдану всім наказали піти, бо ймовірно буде "зачистка", щоб не вмирали "діти" (так називала дуже молодих із Небесної Сотні).

Я все ж залишила її розповідь, хоча внутрішньо не погоджувалася. Тоді ще надто вирували емоції.

У березні в Криму я випадково зустрілася із солдатом внутрішніх військ, які стояли на Майдані. Його трусило вже від згадки про Майдан. Він розповідав, як йому та його товаришам ледь вдалося залишити Жовтневий палац, коли майданівці зі зброєю в руках, говорив він, оточили будівлю. На вигляд йому було років дев’ятнадцять. Про Майдан він розповідав з неприхованим страхом. Мої спроби розповісти йому про "мій" Майдан – він навіть і слухати не хотів. Тільки все більше дивився на мене з недовірою.

Тоді я багато що списувала на "лиху пропаганду", недалекість і небажання брати відповідальність за своє майбутнє.

Відповідь – який же насправді Майдан – знайшлася пізніше.

Випадково опинившись у професійному колі істориків, я несподівано для себе відзначила: історики так само, як і я, журналістка, розгублені. А якщо бути більш точним – не поспішають з висновками і оцінками Майдану.

Кульмінаційний момент Майдану

Чи не перша спроба осмислити Майдан у науковому колі відбулася тільки наприкінці вересня, на науковій конференції з усної історії у Львові, яку організувала Українська асоціація усної історії спільно з Інститутом історії церкви та Українським католицьким університетом.

Так, науковці стверджували, що Майдан – це зміни в суспільстві. Найбільш помітні – у політиці як-то вибори, новий уряд, спроба реформ, повільніші – зміни у свідомості.

Утім, будучи активними учасниками подій Майдану, вони охочіше будували барикади, аніж збирали "такий безцінний матеріал" для нащадків.

Микола Боровик, історик: "На Майдані я був активним учасником, аніж істориком. Було очевидно, що це якийсь рубіжний момент для України. Або ми будемо під Росією, або залишимося незалежними.

Коли будували барикади – найбільш карнавальний був день. 12 грудня – всі будували барикади, возили мішки зі снігом, найбільш приємний момент за весь час. Для мене не було сумнівів. Це був момент – країну рятувати. Якогось власного майбутнього. Я розумів, якщо режим лишається, то я фактично поза професією....".

Усна історія – міждисциплінарна галузь науки на межі історії, соціології, фольклористики, психології, інших гуманітарних дисциплін. Вона містить не тільки опис та пояснення якогось проміжку часу чи подій, а ще й фіксує увагу на досвіді людини – учасника події.

До слова, коли в першій половині XX століття у США записували перші інтерв’ю з відомими людьми, громадськість тріумфувала. Усе просто: включіть мікрофон, записуйте і ви отримаєте нове безцінне джерело. Лиш пізніше з’ясувалося, що розповіді людей – це не послідовна реконструкція історичних подій. Це їхнє сприйняття свого життя. Так як вони можуть чи хочуть його переказати.

Всеукраїнська акція "Запиши найцікавіший спогад про Майдан"

Майдан – як би його не сприймали – безумовно, вже записаний в історію України як непересічна й знакова подія. Як і подальші події в Криму чи на сході України. Тож є нагальна необхідність такі моменти фіксувати, ставити завдання, обирати методику. Однак за відсутності дослідницької дистанції – це вкрай складно зробити.

Микола Боровик: "Перший день Майдану я спрйимав скептично. Але мені тоді було цікаво. Ці всі вожді ходили просто серед людей. Кличко, пам’ятаю, був із братом, виступали. Не було ж трибуни. Тягнибок... вони стояли просто на сходах. І звідти виступали. Це потім джип підігнали, з його даху щось кричали. Це був цікавий момент, але тоді не сприймалося як щось велике і перспективне...

Науковці наголошували на тому, що важливо також поглянути на картину з різних точок зору, щоб їхні оповідачі були з різних боків барикад. І це ще один виклик для фахівців.

По-перше, існує багато інституційних перепон. Наприклад, держслужбовці, які живуть і працюють за внутрішніми директивами, не такі вже й охочі до розмов.

По-друге, "культурні" перешкоди. Наприклад, міліція як закрита корпорація, куди "чужим" зась. І щоб історик "достукався" до того, хто віддавав чи, принаймні, виконував накази, стояв по інший бік барикади, ловив і карав протестувальників,потрібен "провідник". Іншими словами, "своя" людина, яка, довіряючи історику (довіра – чи не ключове!), зможе впустити його в дослідницьке "поле", відшукати таких людей, які таки будуть говорити.

По-третє, є так звані "групи ризику" – як-то тітушки, антимайданівці, беркутівці... Ті, хто умовно кажучи, програли. Чи будуть вони розказувати свою історію сьогодні, а через 10 років?

Справді, цікаво, якою є "усна історія" у тітушек і антимайданівців?...

По-четверте, існує небезпека й у розповідях "героїв". Адже і для усвідомлення "героїзму" потрібен час. Хто були ті люди, які перші кинули бруківку на Грушевського чи відшукали в Інтернеті рецепт коктейлю Молотова? Чи хотів хтось з Небесної Сотні, щоб зводили їх у пантеон героїв – якщо вони всього лиш були там, де відчували, що мусять бути. Як і учасники та учасниці Маршу мільйонів. Як і студенти, яких побили...

Тетяна Пастушенко, старший науковий співробітник Інститу історії України Національної Академії наук України: "Я б не називала Майдан унікальною подією. Радше – вагомою, знаковою, але логічною та очевидною, коли розпадаються імперії. Майдан швидше показав, що є багато людей-однодумців, які здатні на вчинки.

По-справжньому карколомні зміни відбулися в житті тих людей, які виступали за стабільність у своїх регіонах та повернення назад до СРСР. Це парадокс історії. Одні опинилися в найгірших сталінських часах стеження, контролю й тиску влади, інші – в період окупації, "класичний" 1943 рік після руйнації…".

Окрім цього, в науковій спільноті висловлюються думки з приводу того, наскільки дослідник може вплинути на спогади учасників зимових подій? В усній історії важливо отримати спонтанну розповідь оповідача. І те, що дослідники публічно озвучують і популяризують, особливо – відео і фото, може лишитися в пам’яті очевидців як "зразки спогадів". Це значною мірою впливатиме на нашу пам’ять, формуватиме настрій, на наше ставлення до події, людей, часу. А для науковця – це велика відповідальність.

Тож вітчизняні усні історики (і не лише вони!) стверджують, що сьогодні слід збирати свідоцтва. Тим більше коли досвід Майдану активно стирається чи витісняється війною на Сході України. Як не прикро, уже і Крим не на часі. Але, слухаючи людей та записуючи їх розповіді, надзвичайно необхідно не квапитися розставляти крапки й коми.

Марина Будзар, доцент кафедри історії України київського університету імені Бориса Грінченка: "Я прожила в Криму дев’ять років. Інколи мені кажуть: "Ви емігрантка?" – "Ні!".

Звичайно, я не готувалася до того, що відбулося. Я в жодному разі не планувала змінювати місце проживання. Я їхала до Криму, бо там жили мої рідні. Я налаштовувалася на стабільність.

Із подіями "Русской весны" в Криму перші мої рішення були спонтанними. Але вже тоді я твердо вирішила – не залишуся в Криму, якщо він буде "під" Росією. Здавалося, мені за п’ятдесят, більша частина життя прожита, кудись зриватися? Начебто безглуздо.

Але я не люблю насильства, це був не мій вибір.

Те, що сталося в Криму, – поза юридичних норм, передусім, поза норм моралі. І фактично я відчула, що це є насильство особисто наді мною: мене поставили в ситуацію, коли я позбавлена власного вільного вибору. А в своєму віці, я вважаю, що вже маю право цей вільний вибір зробити. Хоча можливо для мене він буде мати складні наслідки.

Весь Крим, і, якщо ширше говорити, вся Україна опинилася в ситуації вибору та відповідальності за прийняті рішення".

 Десятки тисяч українців виїхали з Криму, окупованого російською армією

...З конференції з усної історії я їхала щонайменше з однією відповіддю: для сучасних науковців Майдан став більше викликом, аніж матеріалом для дослідження. Коли зашкалюють емоції, є велика спокуса тасувати факти, події, свідчення під "власне бачення дійсності". І ті історії жінок, які я записувала як "об’єктивну правду" були справді "об’єктивною правдою" моїх співрозмовниць. Однак це лиш часточка великої історичної картини.

Власне, сам феномен Майдану зможуть пояснити, очевидно, внуки нинішніх науковців. Не раніше?

Тетяна Пастушенко: "Україна для мене – це землі порубіжжя, що формувалися між сходом і заходом, між містами і степом. Це конгломерат багатонаціональностей. На мою думку, важливо демонструвати не скільки унікальність і унітарність українців, а її толерантність і сприйняття багатовимірностей, яка притаманна українській культурі і традиції. Наша держава формувалася на межі багатьох факторів – географічних, історичних, ідеологічних, тож що із цього вийде – поки що ніхто не знає".



Теми: Майдан, XXI сторіччя, історики, історична пам'ять



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter