Українська правда
Історична правда

Демократизація назв вулиць: закономірність чи перегони ідеологій? Ситуація в Іспанії

Андрій Якубув _ Вівторок, 12 червня 2018, 13:39
Версія для друку
Андрій Якубув
Журналіст (Іспанія)

Новина про те, що "Мадрид починав перейменовувати вулиці, пов'язані з режимом Франко", зважаючи на процес декомунізації в Україні, є гарним запрошенням звернутися до іспанського досвіду демократизації громадського простору і, принагідно, розставити всі крапки над і щодо цього питання.

Історичний контекст

У 1939 р., після відомої першоквітневої тези генерала Франко про "втікаючу та обезброєну червону армію", Іспанія отримала не 36 років миру, а 36 "перемоги". Принаймні, саме в таких термінах про життєвий порядок в країні висловлювався іспанській та каталонський аббат, Аурелі Ескарре, незадовго до вимушеного екзилю, у 1964 році.

 Агітка часів Громадянської війни із зображенням Франциска Франко та лозунгами нехай живе Іспанія, Італія, Німеччина та Португалія

Після смерті диктатора, у 1975 р., іспанці більше перейнялися імплементацією демократії та побудовою державних інституцій, - а втім і їх захист від терору ЕТА, - ніж розвінчанням культу особи покійника.

Це співзвучно з відомим заповітом видатного іспанця та баскійця Міґеля де Унамуно: "Слідкуймо більше за тим, щоб бути батьками нашого майбутнього, ніж дітьми нашого минулого".

Власне, коли у 1982 р. делегація міськради Одеси прибула до Валенсії для підпису угоди про побратимство між двома містами, кінна статуя генерала Франко ще красувалася на головній площі цього третього за важливістю іспанського міста та бувшої столиці республіканської Іспанії.

Річ у тім, що зміну урбаноніму з "площа Каудільйо" на "площа Мерії" здійснили у 1979 р., а скульптуру самого Каудільйо вирішили прибрати лише чотири роки потому.

Таким чином, процес "дефранкінізації" Іспанії відбувався (як кажуть в самій Іспанії) "без павз, але й без поспіху", - як за правління "блакитних" так і під "червоними" іспанського традиційного біпартидизму, - і швидше виходячи з естетичних причин, ніж з принципових засад, аж доки в іспанську політику не просочилося питання про "історичну пам’ять", в середині 2000-х років.

Першим знаковим проявом нового підходу іспанських соціалістів до цього питання стало, у 2006 р., розпорядження міністра Оборони прибрати кінну статую генерала Франко з площі перед Загальною військовою академією у місті Сарагоса.

До цього часу, - вдумаймося, - навіть спроба військового перевороту, 23 лютого 1981 р., не стала приводом щоб покінчити з тим, аби молоді офіцери, які мають стояти на сторожі демократії та конституції, дефілювали перед фігурою диктатора.

Демонтаж скульптури Генералісімуса з плацу військової академії

 

Таким чином, у перші 25-30 років, - навіть без процесу люстрації, - іспанські демократи немов дотрималися Христової заповіді: залишили (політичним) мертвим ховати своїх мертвих, а самі – пішли вперед, під прапором прав і свобод.

Історична пам’ять "по-іспанськи"

Наприкінці 2007 р., правляча більшість прем’єра Хосе-Луїса Родрігес-Сапатеро, лідера соціалістичної партії, прийняла Закон Іспанії "Про історичну пам’ять".

Цей закон, як пояснювали його сподвижники, вперше визнає жертв Громадянської війни та диктатури, відкриває архіви, розширяє права переслідуваних, зокрема і на соціальне забезпечення, дає можливість отримати громадянство внукам тих, хто втратили іспанське громадянство в екзилі, а також – відкриває шлях до реабілітації засуджених, ексгумації масових захоронень та перепоховання рештків розстріляних.

Слід розуміти, як казав американський дослідник Стенлі Пейн, іспанська історична пам'ять не про всю історію, а лише про репресію над тими, хто сповідував ліву ідеологію в часи Громадянської війни та диктатури Ф.Франко.

Більше того, ця тематика має вельми чутливу сторону: тіла ще 100 тисяч іспанців – жертв "позасудових розстрілів" франкізму – безіменно лежать у спільних могилах.

За офіційними оцінками, загальна кількість таких спільних поховань сягає 2,5 тисяч; половина з них ще ні разу не досліджувалися, а на 250 з них вже зведені забудови.

В часи Громадянської війни, боєць-республіканець закреслює лозунг франкістів "Вгору Іспаніє" та домальовує серп і молот над власним надписом – "Слава Росії"

  

Чотири роки тому, проводячи цикл інтерв’ю на цю тему для видання українців Іспанії "Надсегурська Україна", ідеологічні опоненти – представники "двох Іспаній", не вагалися з автором цих рядків у оцінках нової норми.

З одного боку, для представника Національної фундації ім. Франциско Франко, Антоніо Монрой, "Закон історичної пам'яті є текстом, основаним на образі нащадків тих, хто переможений на полі битви; тих, що не зуміли звершити свою політику знищення всіх, хто не сповідує їхні ідеї. Цим законом вони намагаються перемогти на полі індоктринації, адже іншим чином не змогли".

З іншого боку, для представниці партії "Об’єднані ліві", Естер Лопес-Барсело, "Цим законом порушилося забуття. Під час "Перехідного періоду", зокрема і тодішня Комуністична Партія, зробила занадто концесій, котрі встановили, так би мовити, закляття мовчання. Цим самим тисячі людей були зраджені... Але впевнена, що абсолютно ніхто не шукає помсти, коли пройшло стільки років".

Що стосується назв вулиць, закон 2007 р. встановлює наступне: "Органи влади, при виконанні своїх повноважень, прийматимуть належні міри для прибрання гербів, знаків, таблиць та інших предметів чи пам’ятних згадок індивідуальної чи колективної екзальтації військового перевороту, Громадянської війни та репресій Диктатури. Серед цих мір може бути й скасування субвенцій та бюджетного фінансування [організаціям]".

Характерно, що в цьому ж законі передбачене обмеження (цікаве в світлі недавніх дебатів в Україні – А.Я.): "Передбачене вище не буде задіюватися, коли згадки носять сугубо приватний характер, без екзальтації супротиставлених сторін, або коли наявні артистичні, архітектурні чи артистично-релігійні обставини, захищені законодавством".

 Таблички перейменованих вулиць

Чому це питання повстає зараз?

Незважаючи на рівень закону, ця норма, зокрема й щодо найбільш видимих пам’ятних згадок – назв вулиць, мала неодомірне застосування. За перші три роки з громадського простіру було ліквідовано, загалом по країні, три тисячі різних символів франкізму.

Але місцеві органи влади, користуючись тим, що закон не передбачає ні термінів ні санкцій, не поспішали братися за це питання в повній мірі. Особливо це стосується тих місцевостей, де правлячі партії не мали в своїх програмах питання "історичної пам’яті".

Ба більше, з приходом до влади, у 2011 р., лідера "правих" Маріано Рахоя (до 01.06.2018 р. – прем’єра Іспанії – А.Я.), фінансування, необхідне для виконання всього передбаченого цим законом, жодного року не закладалося в державному бюджеті.

За результатами місцевих виборів 2015 р. партія Маріано Рахоя не лише втратила значну долю підтримки, а й нові партії увійшли до іспанських міських і селищних рад.

Різні конфігурації коалацій забрали правління у "правих" в столиці країни та в половині адміністративних центрів, де "праві" здобули перемогу в 2011 році, а саме – в Барселоні, Валенсії, Севільї, Аліканте, Сарагосі, А-Коруньї, Пальмі-де-Майорці тощо.

В багатьох містах "праві" тримали владу впродовж багатьох років. У вже згаданій Валенсії, для прикладу, одна й та ж людина від партії Рахоя незмінно очолювала місто з 1991 року.

Знову ж таки, без великого поспіху, опозиційні до Рахоя партії на місцях взялися за те, що бракує для повного виконання закону, принаймні що стосується символів. У цій же Валенсії, за "старорежимні" назви чи не останніх 51 вулиць, міська влада взялася у 2017 році.

Таблички перейменованих вулиць

 

У Мадриді, також минулого року, рішення перейменувати 52 столичні вулиці підтримали три з чотирьох фракцій міськради: "Зараз Мадрид" (блок на чолі з партією нових лівих з "Подемос"), соціалісти та правоцентриська партія "Громадяни".

Національна фундація ім. Франциско Франко відразу оскаржила це рішення в суді, принагідно добившись ухвалення попередніх заходів у вигляді тимчасової заборони на зміну назв вулиць.

Ця тимчасова заборона була оскаржена містом перед вищою інстанцією та скасована в квітні цього року. І, хоч крапка в судовому процесі щодо цього питання ще не поставлена, зміна назв містом вже проведена.

До слова, заміна одної вуличної таблички коштує місту 300 євро. За підрахунками фракції "Громадяни", загальна вартість цих змін на 52 вулицях для всіх органів влади може сягнути 6 мільйонів євро, не рахуючи шкоди містянам, особливо підприємствам.

"Декомунізація навпаки"? – Ні.

З приводу останніх новин з Мадриду, одне україномовне видання вийшло з оглядом під назвою "Декомунізація навпаки". Справа не в цьому.

Значна частина перейменованих вулиць, проспектів та площ отримують історичну назву, або ж інше найменування, більш співзвучне з демократичними цінностями (літераторів, науковців, іноземних постатей чи навіть святих – А.Я.).

Серед цього, звісно, - зважаючи на ідеологічний маркер тих, хто взявся втілювати ці зміни (10 років після законодавчої вимогиА.Я.),- зараз є достатьно прикладів присвячення громадського простору діячам лівих сил та профспілок (що само по собі ні добре ні погано – А.Я.). І цей ідеологічний признак відібраних історичних імен дається взнаки під час інавгураційних церемоній.

Мер Мадриду, Мануела Кармена, на зустрічі з Віталієм Кличком, в день фіналу Ліги Чемпіонів УЄФА 2018 в Києві

 

Тонкощі закону

Як вже міг пересвідчитися читач, іспанська норма "дефранкінізації" не є абсолютною. Це дає підстави для детальних судових розбирань. Щодо описаного перейменування вулиць у Мадриді чинною міською радою, вже маємо судові рішення про скасування кількох з них.

Наприклад, один іспанський підприємець виграв суд щодо перейменування вулиці генерала Асенсіо Кабанільяс, оскільки суд врахував його доводи про те, що влада недостатньо аргументувала своє рішення.

Власне, у рішенні міської влади йдеться про те, що Кабанільяс "відіграв визначну роль в повстанні військових 1936 р. в Африці, брав участь у репресіях в Екстремадурі та займав високі посади в адміністрації Франко".

Однак, в ході розбирань у судді залишилися сумніви щодо ролі цього генерала в зазначених подіях, а отже чи не було прийнято рішення про перейменування вулиці виключно з ідеологічних міркувань. Дане судове рішення про скасування перейменування, ухвалене 24 травня ц.р., ще може бути оскаржене.

Інший приклад – скасування цим же судом перейменування вулиць братів Гарсіа-Ноблехас (іспанських фалангістів – А.Я.).

Найбільш знаковим серед такого роду судових рішень є скасування перейменування вулиці Впавших Блакитної Дивізії на вулицю Пам’яті про 11 березня 2004 р.

На думку феміди, згадка про Блакитну дивізію не екзальтує диктатуру, адже "Блакитна дивізя не має відношення до військового повстання, ні до Громадянської війни, ні до воєнної репресії, і аж ніяк не була опорою диктаторіального режиму Франко". Більше того – "вона діяла за межами Іспанії та жодний з її бійців не брав участь в Голокості".

Полювання на відьом

Існують й анти-прикладами іспанської гнучкості.

У квітні цього року мер Барселони, Ада Колау, на інавгурації перейменування вулиці адмірала Сервера на вулицю актора Пепе Рубіанес, сказала, що "адмірал Сервера був фашистом".

А точніше, було вжито скорочення – "фача" – пейоративний термін, який часто припадає франкістам та, навіть, сучасним прихильникам націоналістичних поглядів.

Нюанс в тому, що адмірал Паскуаль Сервера жив між 1839 і 1909 роками та є героєм іспансько-американської війни на Кубі. Отже, на хвилі "історичної пам’яті", виплескує в бік зовсім сторонніх персонажів. Та не слід надмірно дивуватися, Каталонія зараз – взагалі паралельна реальність, сюрреалістична...

Серед інших випадків, влада валенсійської автономії, посилаючись на закон 2007 р., проводить перейменування шести навчальних закладів, названих на честь Хосе-Луїса Вільяр Паласі.

Ця людина була міністром Освіти у 1968-1973 рр. та являється ідеологом тодішньої моделі середньої освіти в Іспанії. Загалом по країні ще 80 навчальних закладів названі на честь діячів франкізму.

Прапори Іспанії за Другої республіки (1931-1936) та під правлінням Ф.Франко (1936-1975)

 

Повна нейтральність – теж варіант

Показовими хоч і поодинокими в Іспанії є приклади таких мікрорайонів, як Каранза, в портовій зоні міста Сантіаго Де Компостела. Зведений у другій половині минулого століття, квартал складається лише з 17 вулиць.

Всі вони названі однією буквою (від А до G), або ж однією цифрою (від 1 до 9). Як повідомляє іспанське видання ABC, 80% мешканців цих вулиць проти зміни їх нейтральних назв.

Питання далеко не закрите

На даний час, в іспанських містах та селищах існує ще близько 100 вулиць Генералісімуса, понад 300 – названі на честь партійного ідеолога режиму, Хосе-Антоніо Прімо де Рівера.

Загалом, за даними Національного інституту статистики, назви ще 1,143 тис. вулиць та площ по всій країні не відповідають Закону Іспанії "Про історичну пам’ять". За інформацією газети El País, з посилання на урядову інформацію, рекордсменами у невиконанні закону є такі провінції як Толедо та Вальядолід. 

 Кількість вулиць, присвячених франкізму в Іспанії, по провінціям

У одній з найменших іспанських провінцій, але землі найкращого вина – Ріоха, з 2015 року замінили 11 назв, залишаються – ще 17. Знову ж таки, все "без поспіху, але й без павз".

З відправкою уряда Маріано Рахоя у відставку, що відбулося 1 червня та пов’язане з партійними корупційними скандалами, після формування нового уряду на чолі з соціалістом Педро Санчесом, тематика "історичної пам’яті" в Іспанії вочевидь знову підніматиметься на найвищому рівні. Тим більше, що це вже не лише в політичній програмі лівих, але й правоцентристів.



Теми: Іспанія, декомунізація, перейменування, національна пам'ять, Франко, ХХ сторіччя, ХХІ сторіччя




Москва і "Празька весна" 1968 року

12.09.2018 _ Їтка Вондрова
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter