Українська правда
Історична правда

Як Гетьман воєнний стан запроваджував

Віталій Скальський _ Понеділок, 26 листопада 2018, 20:50
Версія для друку
Віталій Скальський
кандидат історичних наук,
науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Воєнний стан в Україні запроваджується не вперше. 100 років тому, у листопаді 1918 року гетьман Павло Скоропадський запровадив воєнний стан майже в усій Українській Державі.

Кривава бійня світової війни наближалась до завершення. Четвертний союз зазнав поразки. З дня на день очікували підписання Компʼєнського перемирʼя.

"Клаптикова імперія" - Австро-Угорщина - розпадалась на шматки. Про свої прагнення до незалежності оголосили хорвати, словенці, чехи.

Українці, румуни, поляки та серби шукали можливості возз’єднатися з іншими частинами своїх народів.

Угорщину поглинула революція айстр.

Українці Галичини оголосили про незалежність і вели жорстокі бої за Львів.

Їм на допомогу у Києві, Одесі, інших українських містах організовуються збройні загони. По газетах та на стовпах можна було прочитати оголошення "До зброї!".

Цісарсько-королівський уряд оголосив про виведення з України своїх військ.

Деякі частини та окремі солдати уже вирушили на свою батьківщину самотужки.

Містечка, де розташовувались гарнізони охопили погроми та паніка. Особливо постраждали прикордонні залізничні станції.

Газети повідомляли, що у Волочиську "грабування станції почалося і продовжується. В грабунках приймають участь велика кількість полонених, австрійські жовніри і людність близьких сіл. Розграбовано 300 вагонів… Почалася стрілянина. Поки що вбито 4, поранено 4".

Те ж саме відбувалося у Балті, Рахнах, Проскурові.

У Володимирі-Волинському браві цісарські вояки облили бензином міський кінотеатр, щоби місцева влада заплатила їм гроші.

Публікація наказу Гетьмана Павла Скоропадського та міністра внутрішніх справ Віктора Рейнбота про оголошення Волинської губернії у стані надзвичайної охорони

А у Москві у цей час заарештовано дві сотні українців.

Український консул Олександр Кривцов стукав в усі двері більшовицьких міністерств. Та його не пустили навіть на поріг – вимагали приїзду з України уповноваженого у ранзі міністра.

Більшовицько-українські переговори у Києві зазнали фіаско – мирний договір так і не буде укладено.

31 жовтня у Чернігові викрито більшовицьку підпільну організацію. Її члени чекали приходу російських військ та готували повстання.

Знайшли безліч зброї, листівок, літератури, грошей. Заарештовано 12 заколотників. Двох було вбито при спробі втечі.

У Харкові, на дачі Рашке викрили підпільну типографію. Арештовано пʼятьох більшовиків.

У Києві ходили чутки, що на річницю жовтневого перевороту, 7 листопада будуть якісь політичні виступи: "київські обивателі пошепки передавали чутки про майбутній виступ і разом з тим ширили між собою несвідомий страх перед наступаючим днем".

Влада на чутки відреагувала: на чергування вийшли посилені підрозділи Державної варти, до готовності приведено додаткові сили.

Вранці містом пройшли з музикою кілька сотень сердюцької дивізії. Цим показали, що влада в місті є. І ця влада має силу. Більшовицьких виступів не відбулось.

Але, росіяни не втримались і поширили радіотелеграми: у Києві нібито відбулась демонстрація австрійських солдат під червоними прапорами і зі співом "Марсельєзи".

Українським журналістам довелось спростовувати цю фейкову новину.

Опозиційний до Гетьмана Національний союз готував на 17 листопада проведення Національного конгресу. Це мав бути зʼїзд усіх українських політичних партій, громадських організацій – на кшталт Національного конгресу у квітні 1917 року.

У порядку денному серед іншого стояло питання про "форми державного будування".

Можна було запідозрити, що готували скинення Гетьмана, який створив, за їхніми словами, "реакційне ельдорадо".

Організатори конгресу не приховували свого бажання "творити орган, який виявить волю української нації".

Небезпеку для існуючого державного устрою у Національному конгресі бачив і Павло Скоропадський.

3 листопада сталась величезна пожежа на залізничній станції Київ-товарний. Згоріли склади з продуктами та продовольчими товарами на декілька мільйонів карбованців.

Соломʼянка заворожено спостерігала за полумʼям, яке пожирало дефіцитні речі. На місце зʼїхались пожежники з усього Києва. Та багато врятувати не вдалось.

Того ж дня міг зупинитися рух трамваїв у Києві – не вистачало палива. Міська електростанція теж була на межі – світло подавалось з перебоями та низької якості.

Ходили чутки, що більшовики спеціально псують інфраструктуру електропостачання.

На заводі Ельворті в Єлисаветграді зупинився ливарний цех, а робітники вимагали зарплату за час простою.

Почала зростати злочинність. Міські управи формували власні загони самооборони.

У Харкові на такі потреби банкіри та промисловці перерахували 5 мільйонів карбованців – значну на той час суму.

На кордоні з більшовицькою Росією було неспокійно. Весь час йшли повідомлення про перестрілки та спроби більшовиків просунутись вглиб України.

Біля села Клименкове українці успішно відбили ворожий наступ. Біля Стародуба та Новгорода-Сіверського більшовики перестали робити набіги на українські села та почали зводити укріплення, натягнули колючий дріт.

А от під Глуховим червоноармійці вели кінну розвідку. У Брянську та Курську збільшилася кількість більшовицького війська.

Гетьман згодом писав у своїх спогадах: "на півночі посилено ворушилися більшовики і забрали значні сили на наших північних кордонах".

Ситуація здавалась нестабільною. Внутрішні негаразди завдавали шкоди державі. Зовнішні загрози теж посилювались.

6 листопада Гетьман "по телеграфу" оголосив стан "надзвичайної охорони" у Волинській губернії, 7 – запровадив "надзвичайний стан" в Одесі.

Публікація наказу Гетьмана Павла Скоропадського та міністра внутрішніх справ Віктора Рейнбота про оголошення Одеси у стані надзвичайної охорони

Воєнний стан у Миколаєві, Херсонській, Катеринославській, Подільській та північних повітах Таврійської губернії запроваджено о 0 год. 5 хв. 9 листопада.

А в ніч з 11 на 12 листопада воєнний стан поширено на Чернігівську, Полтавську, Київську губернії та місто Київ.

В губерніях та градоначальствах запроваджено посади головних начальників, які отримали широкі повноваження.

У ті ж дні ухвалено закон про призив до армії та флоту Української держави. Призив мав розпочатися 30 листопада.

Цей закон невдовзі став причиною студентських заворушень в Києві та Одесі.

Публікація наказу Гетьмана Павла Скоропадського та військового міністра Олександра Рогози про запровадження воєнного стану у Миколаєві, Херсонській, Катеринославській, Подільській та північних повітах Таврійської губерній з 9 листопада 1918 року

Законодавчо ані Українська Центральна Рада, ані Гетьман ще не встигли ухвалити власні закони про особливі правові режими. Тому, в Українській Державі послуговувались російським законодавством.

Основним юридичним документом був "Устав благочиния и безопасности" від 1 травня 1916 року.

Перша частина – про "благочиние" – стосувалась віровизнання, правил переходу з однієї конфесії в іншу, дотримання традиційних релігійних свят і так далі.

Нас цікавить друга частина - безпекова.

Це законодавство розрізняло стан посиленої охорони та стан надзвичайної охорони.

Посилена охорона передбачала певні особливі повноваження для цивільної влади. Наприклад, право заборонити будь-які публічні чи громадські зібрання.

Стан надзвичайної охорони був більш серйозним. Губернський староста отримував право командувати військом, накладати секвестр (тобто обмежувати право користування приватним майном), закривати пресу та навчальні заклади.

Для воєнного стану існувало окреме законодавство.

Також існувало поняття "стан облоги".

Саме такий режим - стан облоги - оголосив 23 листопада головний начальник Києва генерал-лейтенант Федоренко. Утім, виявилось, що він "перегнув палицю".

Публікація наказу Гетьмана Павла Скоропадського та військового міністра Олександра Рогози про оголошення Чернігівської, Полтавської, Київської губерній та міста Києва на воєнному стані з 12 листопада 1918 року

Наступного ж дня командуючий усіма військами в Україні Федір Келлер скасував цей наказ. Стан облоги не було введено.

Київ уже переживав свого часу стан облоги. Вперше українська влада запровадила його 16 (29) січня 1918 року.

Тоді комендантом столиці був Михайло Ковенко. Стан облоги надавав надзвичайних повноважень військовим. Фактично, вся влада опинялась в їх руках.

І це дало змогу нейтралізувати кількох більшовицьких агентів серед найвищого керівництва держави та попередити чергову спробу антидержавного заколоту у Києві.

Стан облоги запроваджувався також і пізніше, за Директорії. Тоді Київ не вдалось врятувати від захоплення прихильниками зруйнувати усе "до основанья".

Гетьманські накази про воєнний стан не викликали ажіотажу. Газети друкували ці розпорядження десь на другій-третій сторінці. Не залишили ці "особливі правові режими" і значних слідів у спогадах та щоденниках пересічних обивателів.

Схоже, воєнний стан майже не зачепив звичне повсякденне життя. Суспільство пережило чотири роки війни, кілька переворотів, прихід та відступ більшовиків з їх червоним терором.

Таке суспільство виявилось готовим до деякого обмеження прав. Чергова комендантська година чи реквізиція будівлі театру не викликали спротиву чи нерозуміння.

А влада не зловживала своїми надзвичайними повноваженнями. Може, й дарма. Бо Україна стрімко наближалась до чергових політичних потрясінь.