Роксолана наша! Про що українцям у Польщі розповість музей еміграції

«У період кривавих релігійних воєн Річ Посполита була оазисом рівноправ’я і толерантності християнських віровизнань», – повідомляє в першій залі один з наймолодших сучасних музеїв Польщі, Музей еміграції в Ґдині. І в першому ж залі поміщає портрет великої польської емігрантки. Роксолани.

"У період кривавих релігійних воєн Річ Посполита була оазисом рівноправ’я і толерантності християнських віровизнань", – повідомляє в першій залі один з наймолодших сучасних музеїв Польщі, Музей еміграції в Ґдині. І в першому ж залі поміщає портрет великої польської емігрантки. Роксолани.

"Історична правда" публікує цей текст з люб’язного дозволу автора та видання "Наше Слово".

Я вже не вперше пишу про українців у польських музеях, проте Музей еміграції в Ґдині дав мені врешті-решт ключ до розгадки подвійного ставлення до нас.

Спершу – що це за музей. Він досить молодий, його відкрили у травні 2015 року в приміщенні Морського вокзалу в порту Ґдині, звідки в міжвоєнний період мігранти з Польщі, зокрема українці Галичини, виїжджали переважно в Північну Америку.

Цей музей, який активно підтримує і популяризує місцеве самоврядування, творила група досить сучасних і ліберальних поляків.

Проте, простежуючи його спосіб вираження щодо українців, дуже легко можна помітити те, де в сучасній польській історії "не закриті чакри".

Що відкриває музей – це зала, присвячена І Речі Посполитій, де наведена мною на початку цитата виділена жирним шрифтом. Загалом міфологія, присвячена І Речі Посполитій, у Польщі перевищує всі межі, і навіть найсучасніші музеї копіюють цю міфологію.

Не дивно, що в такій міфології нічим, окрім генетичного зрадництва українців, не можна пояснити факту, як у золотий ХVІ вік розквіту найбільш релігійно толерантної держави Європи сталося одне з найбільш кривавих релігійно-національних повстань – повстання Хмельницького.

 Фото надане автором

У першій залі музею представлені постаті найвідоміших польських емігрантів Середньовіччя – і поряд зі Свєнтославою та Завішею Чарним зображено Роксолану, бранку з Прикарпаття, дружину турецького султана Сулеймана Великого, чиє ім’я можна перекласти як "Русинка".

Можна, звісно, подумати, що засновники музею вирішили підійти до польської історії з громадянської, а не національної точки зору – що в наші часи навіть похвально, оскільки показує, що громадяни Польщі завжди мали і будуть мати різноманітне національне походження. Проте приписувати "громадянські" наміри засновникам було б помилкою.

Українці в цьому музеї в одному місці стають своїми, а в іншому – зовсім чужими. У залежності від зручності для польської більшості.

Поки треба показувати "толерантну" Річ Посполиту, українці разом із вірменами, караїмами, татарами, євреями й волохами пасуть корови й мирно торгують. Коли приходить нелегке у сприйнятті ХХ століття, українці виразно відділяються від поляків.

Що цікаво, навіть у вихвалянні І Речі Посполитої творці музею не порадили собі із термінологією. Так, великий стенд під назвою "Рай для іноземців" проілюстрований львівською православною Ставропігійною церквою Успіння – у читача, особливо англомовної версії, може скластися враження, що православні у Львові були в тодішній Польщі приїжджими, приблизно як колоністи з Фландрії, про яких повідомляє стенд.

Поки польської держави немає, описується історія еміграції поляків як народу, вона у ХVII –XIX століттях представлена досить детально і цікаво. Із появою ІІ Речі Посполитої у ХХ столітті в авторів знову виникають певні "міфологічні" непорозуміння. Попри те, що музей називається "еміграції" (тобто виїзд за межі Польщі – І.І.), окрема післявоєнна зала представляє собою товарний вагон із написом "Співвітчизників вітає Станіславів", у ньому зображується післявоєнний переїзд до Польщі етнічних поляків з території СРСР.

 Фото надане автором

Усередині вагону – мультимедійне наповнення: кадри із досить пасторального комуністичного фільму "Самі свої", котрі лише цементують міфологічний погляд на це переселення.

Водночас, для рівноваги, у музеї ні слова немає про виселення громадян Польщі української національності всередину СРСР у 1946 р. Те, що на українців у польському музеї не діє громадянський принцип, добре видно в порівнянні з польськими громадянами єврейського походження.

Чергова зала, що називається "Полонія і поляки у світі", поділена на регіони, у кожному з яких описується місцеве польське життя: Західна Європа, Північна Америка, Африка, Південна Америка. Є СРСР, де бачимо лише Львів, Вільнюс і сибіряків (без виселених українців із польським громадянством).

І серед "полонії" є… Ізраїль – тобто польські громадяни єврейського походження, стенд називається "Еміграція на батьківщину" і описує, як польське єврейство переселялося в Палестину.

 Фото надане автором

Цим матеріалом я не хотів сказати, що Музей еміграції в Ґдині – поганий та упереджений щодо українців. Це зовсім не так, навпаки, цей музей досить цікавий, пізнавальний та сучасно зроблений.

Проблема ширша – до українців Польщі подібним чином ставиться не цей один музей, а все, що ми можемо назвати гарним словом "дискурс". У польських музеях, підручниках, туристичних гідах чи газетах українець є дуже полярним явищем, поділеним, залежно від зручності, на "свого" і "чужого".

Деякі музеї і гіди взагалі знайшли чудове рішення цій термінологічній проблемі – так, у Перемишлі будували церкви і торгували "русини", а "українці" лише у вишиванках Гітлера вітали.

Усе б це не мало значення, якби історична "справедливість" щодо українців не була одним з найважливіших лейтмотивів польської політики. І не впливала б на те, як на нас, сучасних, дивиться оточення.

Читайте також:

"Тричі хрещений". Сатира як дзеркало життя українців у ПНР

Про що розповідатиме Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр"?

Що відбувається довкола Бабиного Яру сьогодні?

Йосиф Зісельс: Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр"– проект патерналістський

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: косатки, сани, поні на власний дім

День лиха. Я зробив дурницю, дозволивши сьогодні спустити треті моторові сани. Це швидко виконали, поставивши їх на тверду кригу. Пізніше Кемпбелл повідомив, що один із матросів пірнув ногою під лід, проїжджаючи по сльотавому відтинку десь за 200 ярдів від корабля. Я не надав цьому великого значення, бо подумав, що він просто пробив наст.

Максим Майоров: Від Рокитного до Перемишля: кілька дат з історії Другої Світової на «східних кресах»

4 січня маємо 77-му річницю початку акції «Буря». Польський уряд у Лондоні та «підпільна держава» у німецькій окупації спланували виступ завчасно. Партизани Армії Крайової тільки чекали на привід – вступ регулярних радянських військ на польську землю

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: свобода після двадцяти днів у кризі

У переддень Нового року ми досягнули моря Росса, але ще не досягнули краю наших нещасть. Жахлива видалась ніч. На першій вахті ми відхилилися на два румби і встановили косе вітрило. Наші умови це не покращило, але принаймні додало швидкості.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Різдво посеред криги

П’ять годин після того компанія сиділа за столом і дружно співала; таланту в нас небагато, але кожен долучився тією чи іншою мірою, “тож співи були просто приголомшливі. Приємна несподіванка, що наша зовсім не музична партія виявилася такою завзятою до співів. У Різдвяну ніч вони тривали аж до першої по опівночі і супроводжували кожну роботу.