Каховська #Tachanka судного дня

Тут сьогодні багато хто обговорює долю тачанки у Каховці. Хотілося б про це декілька слів сказати.

 

Від редакції: Інститут національної пам'яті нагадує про необхідність декомунізувати у Каховці на Херсонщині монумент "Легендарна тачанка" у межах чинного законодавства. Мер Каховки обіцяє боротися за монумент.

Усі символи, пов'язані з встановленням радянської влади, у нас в країні – поза законом. Цьому рішенню вже скоро 5 років. Думаю, не варто нагадувати, що більшовики мільйони людей відправили "на той світ", дуже часто без суду і слідства.

Вже не кажучи про те, що саме більшовики відбирали землю, грабували, заганяли людей у колгоспи, розвели доноси, створили ГУЛАГ, розв'язали та підтримали не одну війну на планеті.

Можна скільки завгодно сперечатися про художню чи концептуальну цінність того чи іншого витвору, але ми маємо дати чесну відповідь – ми за права людини і цінність людського життя, або ми за тоталітаризм та цінність людожерської системи?

Відповідь на це питання визначає долю всього того, що прославляє більшовицьку владу.

В українському законодавстві сказано, що пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного режимів є наругою над пам'яттю мільйонів жертв цих режимів. В цьому є і логіка, і справедливість, і шана жертвам більшовиків.

Що стосується прекрасного українського міста Каховка та його громади: ще у далекому 2015 році місцева влада мала провести слухання та консультації з містянами, митцями, експертами й усіма бажаючими, організувати всі процедури, які вважала за потрібне, і прийняти рішення про долю тачанки.

Закон передбачає її демонтаж. Однак, ніхто не заважав і не заважає придумати будь-який інший спосіб, щоб тачанка перестала бути символом тоталітарної окупації. Як бачимо, цього ніхто у Каховці не зробив.

І ось зараз, громадяни справедливо обурилися, що закон порушено, а символи поширення тоталітаризму до цих пір на місцях.

Український інститут національної пам'яті як орган влади, який діє в рамках закону, відреагував на цей запит і звернувся до влади Каховки – ми нагадали, що норма закону вже не перший рік ігнорується. Ми також нагадали, що тачанка підлягає демонтажу.

 
 

Комусь подобається на цьому хайпувати. Для когось це спроба зробити політичний капітал. Хтось вбачає у цьому новий виток війни етики з естетикою. Але тут головне інше – УІНП не їде з кувалдою щось демонтувати.

Ми лише нагадали органам влади, суспільству, експертам, що ось вона проблема – до сих пір на своєму місці. Ми за цивілізоване рішення та здоровий суспільний діалог. Усі будуть тільки радіти сучасному креативному ходу, неочікуваній ідеї або асиметричному рішенню.

Але ми точно не можемо робити вигляд, що це взагалі нормально – прославляти тих, хто окуповував територію України, вбивав людей за інше політичне вподобання, а також не маємо морального права шанувати СССР та його символи, які конкурують з символами Третього рейху за потужністю асоціацій із злочинами проти людства.

І на сам кінець. На справедливі пропозиції науковців, митців та кураторів що не обов'язково руйнувати, а можна переозначити чи змінити пам'ятники маю сказати лише одне – амінь!

Давайте вже нарешті переозначати. Це ж на волю громади. Це їх рішення, їх креатив, їх туристи, врешті-решт. Але якщо воно 5 років стоїть не переозначене, не перенесене у музей пропаганди, навіть не означене пояснювальним банером про те, хто такі ці революціонери, а просто прославляє більшовиків, то що робити?

Хоч бери та організовуй метод-семінар про "креативну декомунізацію". Хотілось би більше свободи, винахідливості та ініціативності, щоб взагалі не доводилося писати більше листів про демонтаж.

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Зупинка Долиногірська

У тролейбусі тобі безпечно й затишно. У тролейбусі – повне відчуття захищеності, бо з тобою завжди оця його впевненість подорожі за прогнозованим маршрутом, там спокійно, він плавно рухається, без сюрпризів, вихилянь та смикання. Тролейбус – як благородний олень, що своїми електричними рогами впирається у високе небо.

Олег Богуславський: DIASPORIANA врятована. Слова подяки

Найбільша електронна бібліотека світової україніки DIASPORIANA зібрала необхідні кошти для існування. Зібрали за 5 годин. 1 червня після публікації "Електронна бібліотека DIASPORIANA припиняє роботу" у соціальних мережах почалася хвиля збірки. "Історична правда" публікує колонку куратора цього проекту.

Устина Стефанчук: Українські люди в московській церкві Канади

На знимках у красивих вишитих строях ранні українські еміґранти до Канади. Ці конкретні люди зі знимок парафіяни рускої православної церкви в маленькому містечку Смокі Лейк в Альберті. Історія релігійного життя ранніх переселенців була не якраз безхмарною. Що мається на увазі, як так сталося, спитаєте ви. Ну, та просто, дуже по-нашому.

Сергій Волянюк: Повстанець з Херсонщини, що ліквідував польського генерала

За участь у засідці на заступника міністра оборони Польщі, генерала зброї Кароля Свєрчевського на Лемківщині хорунжий Іван Захаренко – “Грань” із Херсонщини – чотовий в сотні УПА “Ударник-5” легендарного командира Степана Стебельського – “Хріна” був відзначений УГВР Золотим Хрестом бойової заслуги І кл.