Повторний розстріл після смерті: до питання замахів на пам'ять Леонтовича

Уже три роки Фонд гуманітарного розвитку України веде боротьбу за збереження будинку, в якому наприкінці XIX століття провів своє дитинство легендарний композитор Микола Леонтович. І який сьогодні знаходиться на межі руйнування.

 


Від редакції: "Історична правда" публікує відповідь на колонку генеалога Сергія Фазульянова "Фейковий "будинок Леонтовича", який збираються відновлювати", що була опублікована на нашому сайті 20 січня.

Рeдакція можe нe розділяти погляди авторів, алe сприяє дискусіям навколо складних сторінок минулого.


На жаль, крім колосальних зусиль, що ми витрачаємо на пошук ресурсів для захисту спадщини нашої країни, ми змушені протистояти ще й публічній кампанії, котра має за ціль знецінити нашу роботу і пам'ятник української історії.

20 січня на "Історичний правді" був опублікований матеріал вінницького генеалога Сергія Фазульянова, присвячений сумнівам у тому, що будинок родини найвідомішого в світі українського композитора є автентичним.

Вже з перших рядків своєї статті пан Фазульянов лихо транслює презирство як до тих, хто намагається врятувати будинок, так і до жителів села Шершні, для яких цей пам'ятник є частиною їхньої ідентичності.

"Знову і знову виринає на просторах інтернету чергова кампанія по збору коштів на відновлення фейкового "будинку Леонтовича" в Шершнях", — пише автор, ніби десь існує натовп фандрейзерів, що конкурують між собою за можливість врятувати спадщину композитора.

На превеликий жаль, це абсолютно не відповідає дійсності: з 2017 року наш Фонд є єдиною громадською організацією, яка послідовно веде єдину кампанію за порятунок будинку Леонтовича. І саме в рамках цієї кампанії ми організували благодійний концерт #Leontovych_Help 23 січня в Києві, на який натякає автор.

Далі Сергій Фазульянов у загальних рисах ретранслює гіпотезу, що її вперше озвучили два роки тому працівники сектора охорони культурної спадщини Вінницької ОДА.

У центрі інтриги: знайдені документи, які стверджують, що будинок сім'ї Леонтовича в Шершнях нібито згорів, а існуюча (поки) будівля не має до композитора жодного відношення.

"Єдине, що її маркує як будинок Леонтовича, це радянська табличка, яку колись навісили на колгоспну контору", — стверджує автор.

І в такий спосіб він власноруч ставить під сумнів компетентність усього свого тексту загалом: адже будівля ця була внесена до реєстру пам'яток місцевого значення у 1997 році рішенням влади Вінницької області, коли ніякого СРСР вже не існувало і ніяких табличок він, відповідно, не розвішував. До речі, на відміну від інших пам'яток села, визнаних саме за СРСР, як демонструє виписка, наведена нижче:

 

Підкреслю: саме цей будинок досі знаходиться в реєстрі пам'яток. І ті, хто говорить про його "фейковість", за своїми службовими обов'язками повинні були б його звідти видалити.

Але не роблять цього.

Чому? — відповідь у фіналі моєї репліки.

Повернемося до історичних документів, які наводить пан Фазульянов.

"Будинок мав п'ять кімнат і кухню", — цитує автор клірові відомості. У відповідь прошу звернути увагу на ескізну схему будинку, розроблену для реновації архітектором Олексієм Семирогом-Орликом.

Вона доводить абсолютне співпадіння кількості кімнат та наявності кухні в тому будинку, який зараз стоїть у Шершнях:

 

Якщо ми зважатимемо на достовірність тих документів, то запитаємо: а про який же знищений у вогні будинок йдеться? І чи була та пожежа у 1898 році?

Місцеві жителі кажуть, що пожежа справді була, але горіла інша хата. За даними історика-краєзнавця Олександра Коваля, згорів будинок, розташований між місцевою церквою та шинком.

Це була хата дяка, але в жодному разі не будинок, в якому жила родина парафіяльного священника Дмитра Феофановича Леонтовича, батька геніального композитора.

І тут я хочу звернути увагу на джерело, що просто неможливо ігнорувати в епоху, коли мікроісторія набирає величезної ваги як наукова дисципліна історичного пізнання.



Мова про людську пам'ять

Усі фахівці, які мали справу з історією Леонтовича, знають, що в СРСР довгий час його ім'я було табуйованим. Перші кроки до того, аби розпочати збір інформації для створення музею композитора, були зроблені лише через півстоліття після його смерті.

Публічні дискусії про обставини загибелі розпочалися ще пізніше — у 80-х роках. І лише за часів Незалежності з'явилися розсекречені відомості про те, що Леонтовича вбив агент Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем — що згодом перетворилася на НКВД, потім на КҐБ, а сьогодні існує під вивіскою ФСБ.

Весь цей час, поки документи про обставини життя та смерті Леонтовича втрачалися, нищилися та ховалися у сталевих сейфах, єдиним джерелом свідоцтв про нашого генія залишалися прості люди. В тому числі й ті, хто жив та живе у Шершнях.

І вони пам'ятають, як ще до 1921 року в родовому будинку Леонтовичів залишалася жити його бабуся із молодшим сином — рідним братом матері Леонтовича. І це аж ніяк не підтверджує версією про згорілу хату.

А вже після вбивства Леонтовича будівлю й справді забрали під колгоспну контору. Оскільки вона була дуже велика, то в другій її половині зробили дитячий садок.

Місцева жителька Лідія Василівна Білецька згадує, як мати їй щоранку говорила: "Збирайся, поведу тебе в попівську хату". Її так тривалий час продовжували називати в пам'ять про тих, для кого вона була збудована.

Навіть донька самого композитора Галина в своїх спогадах, присвячених батьку, наводить фотографію саме цього будинку в Шершнях як родинного гніздечка:

 
 

Вище наведені сторінки з книги "Повне зібрання хорової та педагогічної спадщини Миколи Леонтовича" професора Анатолія Завальнюка — мабуть, найвідомішого дослідника життя та творчості композитора, який стояв біля витоків музеєфікації спадщини Леонтовича ще наприкінці 60-х років.

І в лютому 2019-го за свою багаторічну діяльність у справі Леонтовича пан Завальнюк отримав звання Заслуженого діяча мистецтв — від голови Вінницької ОДА. Тої самої, що так лицемірно проголошує "фейковість" будинку в Шершнях.

Виникає логічне питання: чому раптом ми маємо ігнорувати як цілком офіційні документи, так і священну людську пам'ять про генія Леонтовича та прийняти теорію про спалений будинок, що виникла майже за століття після смерті композитора?

У відповіді на це не можна обійти стороною політичний сенс висловлювань про "фейковий будинок Леонтовича".

У 2017 році Фонд гуманітарного розвитку України відгукнувся на благання жителів Шершнів допомогти їм врятувати занедбаний скарб: родинний будинок Леонтовича, який роками не ремонтувався, не отримував належного догляду з боку держави і навіть не перебував на балансі жодної організації.

А перші сенсаційні заяви про знайдені документи, які нібито підтверджують знищення будинку композитора в Шершнях, співробітники Вінницької ОДА зробили на початку 2018 року — буквально за місяць після того, як ми провели перший захід на підтримку реновації.

Тобто, протягом десятиліть послідовного ігнорування владою, десятиліть руйнування будинку Леонтовича питання про його автентичність не піднімалося ніколи.

Але як тільки за його відновлення взялася громадська організація, яка не просить у держави жодної копійки, відразу ж з'явилися "довідки" про те, що будинок фальшивий.



Чому так сталося?

Відповідь криється, певно, в тому, що громадська активність стала загрожувати чиновникам, які збиралися "засвоїти" гроші на пам'яті композитора.

Ще три роки тому місцеві керманичі готові були знести будинок Леонтовича (або ж дочекатися, поки сам розвалиться на частини) і збудувати замість нього... меморіал вартістю 1,5 мільйони гривень.

Відсилаю охочих до свого матеріалу на цю тему 2017 року. І зверну увагу, що в документації проекту на той час будиночок називався не інакше як "будинок сім'ї М. Д. Леонтовича", бо сумнівів у цьому питанні ще ніхто не мав:

 

Але після того, як мешканці села разом із Фондом створили глобальний резонанс навколо будинку, "концепція змінилися" — і нині офіційний дискурс стверджує, що рятувати його не варто, бо він "фейковий".

Звичайно, бо тепер знести будинок і поставити замість нього малозрозумілий об'єкт за державні кошти вже не так легко. Та й тишком-нишком видалити будинок з реєстрів теж вже не виходить — бо надто скандальною стала ця справа в межах країни і за кордоном.


Отже, сьогодні співробітники Вінницької ОДА в приватних бесідах з обуреними мешканцями Шершнів, які звинувачують їх у вбивстві пам'яті Леонтовича, відкрито говорять: "треба ж на щось годувати дітей", тому доводиться займатися брехливою пропагандою.

Доречно поставити їм зустрічне запитання: чи зможете ви годувати дітей тою падаллю, яку залишаєте замість спадщини рідної країни?

Я хочу також звернутися до всіх журналістів і публічних діячів, які беруть участь у цій дискусії з різних позицій або збираються виступити в майбутньому.

Підтримка теорії про "спалений будинок Леонтовича" є питанням не тільки історичних фальсифікацій, але й морального вибору.

Чи готові ви виступати на стороні тих, хто підтасовує факти і перекручує людську пам'ять заради корупційної наживи? Або ви вважаєте своїм людським обов'язком таки врятувати від зникнення черговий пам'ятник нашої культури — тисячі яких в незалежній українській державі вже знищено?

Знайте, що кожен ваш заклик не підтримувати реновацію будинку Леонтовича автоматично стає голосом на підтримку, хто хоче зжерти безцінну крихту нашої спадщини та ще й засвоїти при цьому гроші платників податків.

Цей вибір дуже простий. Він — справа вашої совісті.

Сергій Громенко: Епідемія та корупція – вибухонебезпечна суміш!

Улітку 1829 року в Севастополі був встановлений карантин проти чуми, якому були піддані усі його жителі без розбору. Внаслідок карантину настав голод, пишно розцвіли спекуляція, зловживання флотських інтендантів і корупція у середовищі чиновників.

Юрій Митрофаненко: Готуй нових борців, Холодний Яре!

Саме такими були останні слова Василя Чучупака – головного отамана Холодного Яру. Ці терени, чимось подібні до Карпат, були «непохитним та невблаганним ворогом» для більшовиків, одним з найбільш центрів опору російським окупантам.
Василь Чучупак загинув у бою з більшовиками на хуторі Кресельці, неподалік від Мотронинського монастиря. Донедавна історики не знали точної дати цього бою.

Максим Мирович: Вся правда про радянські весілля

Багато хто до сих пір згадує ці весілля як "добрі і славні радянські традиції", а я бачу в них все ж ту радянську бюрократію з її бездушністю і байдужим ставленням до особистості. Радянські весілля були як дві краплі води схожі один на одного, а наречені та їх родичі терпіли під час організації такого процесу безліч дрібних принижень.

Андрій Руккас: «Сірожупанникам» – 102 роки!

12 лютого не лунала могутня "Слава Сірожупанникам!". Ніхто в Збройних Силах України не перейняв старих бойових традицій. Немає у нас новітніх "Сірих" чи "Сірожупанників". З якої причини – не знаю. Може колір не подобається, може жупани посмішку викликають, а може іще щось… Проте, вони заслужили на нашу пошану.
Тож "Слава Сірожупанникам!"