Епідемія та корупція – вибухонебезпечна суміш!

Улітку 1829 року в Севастополі був встановлений карантин проти чуми, якому були піддані усі його жителі без розбору. Внаслідок карантину настав голод, пишно розцвіли спекуляція, зловживання флотських інтендантів і корупція у середовищі чиновників.

Севастополь, ХІХ ст.
Севастополь, ХІХ ст.
КАРТИНА Карло Боссоллі

"Історична правда" публікує цей матеріал із люб'язного дозволу автора.


Випадків інфікування власне чумою так і не виявили, проте всіх "підозрілих" негайно поміщали у порожні казарми і на списані кораблі, де вони масово гинули від голоду, холоду і нелюдського ставлення.

10 березня 1830 року з'явилися "загальне оточення", ніхто з мешканців не міг покинути Севастополь. Місто перетворилося на суцільну в'язницю, голод став звичайним явищем.

Каторжний режим тривав два з гаком місяці. 27 травня того ж року карантин був знятий з усього міста за винятком найбіднішого району – Корабельної слобідки, де оточення залишили ще на три тижні.

У відповідь населення вийшло на вулиці з протестом. Військовий губернатор міста Ніколай Столипін направив для переговорів із демонстрантами протопопа Гавриїла Софронія. У відповідь на вмовляння священика народ відповідав:

"Чи довго ще будуть нас мучити і морити? Ми всі здорові і більш як півтора місяця знаходимося у карантинному стані по домівках своїх: будинки наші обкурені, ми і сімейства наші очищені.

Нас оголили, купали під час холоду у морській воді. Незабаром мине рік відтоді, як замкнене місто – і дружини наші, а також вдови померлих і вбитих матросів, які доглядають дітей своїх, залишаються в місті без заробітків;

всі взагалі сиділи всю зиму в холодних оселях, не мали їжі, все, що було по домівках дерев'яного, спалили; плаття своє, худобу і все, що мали, продали і купували хліб, у воді також потребу мали, коли сиділи у карантині по домівках більше ста днів, бо нас не випускали з будинків, і ми очікували, коли нам дадуть воду.

Будучи без дров, багато їли одне борошно, розведене з водою. Карантинні чиновники або комісія давали нам борошно таке, що ми не могли їсти...".

Севастополь, ХІХ ст.
Севастополь, ХІХ ст.
ЛІТОГРАФІЯ КАРЛО БОССОЛЛІ

Оскільки оточення так і не зняли, на Корабельній слобідці почалася підготовка до повстання. Жителі організували вартову охорону, щоб дати відсіч військам. Були сформовані три озброєні групи.

Увечері 3 червня 1830 у місті були розставлені війська, "щоб не допустити до з'єднання заколотників", будинок губернатора був узятий під охорону.

У відповідь озброєні жителі Артилерійської і Корабельної слободок і матроси і робітники з військових екіпажів атакували будинок губернатора Столипіна, адміралтейство і зайняли міський собор. Повсталі вимагали повного скасування карантину і покарання корупціонерів: чиновників і офіцерів.

Будинок Столипіна захистити не вдалося, сам губернатор був убитий бунтівниками. Після основні сили повстанців рушили до казарм флотських екіпажів.

Офіцери вимагали від матросів покори, але безрезультатно. Як тільки народ явився до воріт казарм, матроси зламали збройові кімнати і приєдналися до повсталих.

Від усіх вищих чиновників і офіцерів, які потрапили до севастопольців у руки, вони вимагали розписок в тому, що у місті немає чуми, а режим карантину – безпідставний. Такі документи були отримані у міського голови Васілія Носова, спекулянта і шахрая, а також коменданта міста Андрєя Турчанінова.

"1830 року, червня 3 числа, ми, що нижче підписалися, даємо цю розписку жителям міста Севастополя у тому, що в місті Севастополі не було чуми, і немає, в посвідчення чого підписуємося. Контр-адмірал Скаловскій. Комендант генерал-лейтенант Турчанінов".

На Корабельній слобідці урядові війська оточили місцевих жителів, полковник Воробьйов вступив із повсталими у переговори. Але з боку міста до місця подій приспіли озброєні матроси і робітники.

Воробьйов наказав стріляти з рушниць і польових гармат, але його наказ не був виконаний. Воробьйова вбили заколотники на місці, офіцерів і канонірів взяли у полон. Частина солдатів приєдналася до повсталих, у яких тепер на озброєнні були і гармати.

Севастополь, ХІХ ст.
Севастополь, ХІХ ст.
ЛІТОГРАФІЯ КАРЛО БОССОЛЛІ

Тим часом у Севастополі буяла народна стихія. За ніч було розгромлено сорок квартир військового і цивільного начальства, торговців і комісіонерів, які наживалися під час карантину на скупці і перепродажу продуктів харчування за завищеними цінами. На вулицях матроси і солдати перевіряли всіх підряд у пошуках переодягнених офіцерів і чиновників.

До ранку весь Севастополь перейшов до рук повстанців. Першими з міста побігли поліцейські. Нечисленні піхотні частини відмовлялися стріляти в народ, більш того, деякі офіцери співчували повсталим і надавали їм підтримку. Тих представників вищого командування, хто залишився в місті, охопила паніка.

4 червня на вимогу народу генерал Андрєй Турчанінов, що відсиджуватися у приміщенні комендатури під вартою, видав наказ про повну ліквідацію карантинних обмежень:

"Оголошую всім жителям міста Севастополя, що внутрішня карантинна лінія у місті знята, жителі мають безперешкодне сполучення між собою, у церквах богослужіння дозволяється відправляти, і ланцюг навколо міста від нинішнього установлення перенесений далі на дві версти".

Чотири дні, з 3 по 7 червня, місто перебувало під владою повсталих, а тим часом новоросійський генерал-губернатор Михаіл Воронцов вживав заходів до придушення бунту. Севастополь був оточений надійними військами, звезеними з інших міст Криму.

Серед повсталих почалися розлади. Основна маса населення – дрібні торговці, ремісники і біднота – прагнули лише ліквідації карантинного оточення і, в крайньому випадку, покарання винних у зловживаннях чиновників.

Оскільки карантин був скасований, а дома спекулянтів, в основному, розграбовані, сенсу в подальшому повстанні вони не бачили. Активне ядро бунтівників – матроси і військові робітники – виступали проти самої системи постачання на флоті, але їхні проблеми мало турбували інших.

Тому коли 7 червня 1830 року вірні уряду частини 12-ї дивізії генерала Тімофєєва, викликаної з Феодосії, увійшли в місто, народ не став масово чинити опір. Позбавлені підтримки матроси не мали жодного шансу на успішну оборону.

Негайно після захоплення Севастополя почалося переслідування бунтівників, яке здійснювали військово-судові комісії під керівництвом самого Воронцова.

Севастополь, ХІХ ст.
Севастополь, ХІХ ст.
ЛІТОГРАФІЯ КАРЛО БОССОЛЛІ

До звинуваченням залучили майже 20% всього населення міста, понад півтори тисячі осіб віддали під суд. Сімох головних "призвідників" засудили до страти, інших – до побиття киями і заслання після покарання на каторгу.

Це були 470 робочих, 400 матросів, більше 100 солдатів і майже 500 цивільних, 90% яких становили дружини та вдови матросів. Суду піддали 46 офіцерів, в основному молодших.

Для залякування жителів за наказом Воронцова засуджених страчували 11 серпня 1830 в районах повсталих слободок. Фінальним акордом розправи стало виселення восени без суду понад 4,5 тисячі матросів з дружинами з найбідніших кварталів в інші міста – перш за все холодний Архангельськ, щоб витравити з городян бунтівний дух.

Епідемія та корупція – вибухонебезпечна суміш!

Віктор Тупілко: Олекса Гірник. Протест ціною життя: спалився за Україну

27 березня день народження Олекси Гірника - патріота, який, протестуючи проти русифікації, розкидав листівки на Кобзаревій Могилі і запалав факелом... "Хай живе Самостійна Соборна Українська держава (радянська, та не російська)!"

Микола Гаєвой: «Desiderata» Люби Гаращак: штрихи до ролі жінки крізь призму націоналізму

Березень щороку стає часом, коли дискусії про рівноправність жінок та фемінізм загострюються в українському суспільстві. І хоча значна частина сучасних націоналістів відхрещуються та навіть бореться з ідеями фемінізму, вважаючи їх «зовнішньо занесеними», емансипаційні ідеї були внутрішньо присутні в націоналістичному русі.

Артем Папакін: Фіолетове проміння Петлюри. Фейки столітньої витримки

"Оповіщення. Оповiщаю до вiдома населення Черниговщини, що з 28-го сiчня ц. р. проти большовикiв, якi йдуть вiйною на Украiну, та грабують i нищать народне добро, будуть пускатись фiолетове промiння (лучi), яке ослiпляє людину.

Алі Татар-заде: Хай живе Центральна Рада! Практичні висновки з історії першого українського парламенту

Один з уроків 1917 року може знадобитися нам всім вже дуже скоро; при чому - непередбачено. І в цій ситуації уроки національних революцій сторічної давнини досі не засвоєні