Фіолетове проміння Петлюри. Фейки столітньої витримки

"Оповіщення. Оповiщаю до вiдома населення Черниговщини, що з 28-го сiчня ц. р. проти большовикiв, якi йдуть вiйною на Украiну, та грабують i нищать народне добро, будуть пускатись фiолетове промiння (лучi), яке ослiпляє людину.

Це промiння однаково ослiпляє i тодi, коли людина до нього стоiть спиною. А для того, щоби запобiгти ослiплення, пропоную населенню ховатись в льохи, землянки i взагалi в такi помешкання, куди це промiння не може проникнути.

Повiдомляю Вас громадяне, аби уникнути неповинних жертв серед населення. Головне командування"

 

Подібні оголошення поширювали наприкінці січня 1919 року на Чернігівщині та в Києві, коли більшовицькі війська підходили під столицю УНР.

Ще за правління гетьмана чутки про існування чудодійних фіолетових променів смерті, що нібито використовувалися союзниками на Західному фронті, дісталися України. Зокрема, німецькі солдати в Україні поширювали свідчення, що американці на Західному фронті використовують хімічні промені, які масово осліплюють ворога.

Любителі конспіративних теорій стверджували навіть, що німці спеціально вивозять осліплених солдатів поза межі Німеччини, щоб не викликати паніку в країні – начебто до одного Києва привезли аж 3600 сліпців!

Після завершення Першої світової війни володіння смертоносною зброєю почали приписувати французькому десанту, що висадився в Одесі наприкінці 1918 року.

На початку наступного року українська преса повідомляла, що "до Київа прибули i висилаються на фронт найновiшої конструкцiї французькi панцирнi автомобiлi з спецiяльними на них пристроями для фiолетового промiння".

Хоча "промені смерті" були вигадкою, в неї вірили не лише звичайні обивателі, а й українські політики. Зокрема, головний переговорник з французами генерал Греків згадував, що цей вундерваффен надзвичайно цікавив Винниченка:

"засіб … особливо цікавив голову ідейної антимілітарної демократії, і він кілька разів наполегливо підтверджував мені потребу за будь-яку ціну дістати "хоч парочку" таких засліплювачів для курського й харківського фронтів".

 

Та й наче Петлюра був не проти, щоби французи дійсно "прислали "ослепители"" (щоправда, дані про це походять з прорадянської емігрантської газети "Українські вісти").

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: косатки, сани, поні на власний дім

День лиха. Я зробив дурницю, дозволивши сьогодні спустити треті моторові сани. Це швидко виконали, поставивши їх на тверду кригу. Пізніше Кемпбелл повідомив, що один із матросів пірнув ногою під лід, проїжджаючи по сльотавому відтинку десь за 200 ярдів від корабля. Я не надав цьому великого значення, бо подумав, що він просто пробив наст.

Максим Майоров: Від Рокитного до Перемишля: кілька дат з історії Другої Світової на «східних кресах»

4 січня маємо 77-му річницю початку акції «Буря». Польський уряд у Лондоні та «підпільна держава» у німецькій окупації спланували виступ завчасно. Партизани Армії Крайової тільки чекали на привід – вступ регулярних радянських військ на польську землю

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: свобода після двадцяти днів у кризі

У переддень Нового року ми досягнули моря Росса, але ще не досягнули краю наших нещасть. Жахлива видалась ніч. На першій вахті ми відхилилися на два румби і встановили косе вітрило. Наші умови це не покращило, але принаймні додало швидкості.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Різдво посеред криги

П’ять годин після того компанія сиділа за столом і дружно співала; таланту в нас небагато, але кожен долучився тією чи іншою мірою, “тож співи були просто приголомшливі. Приємна несподіванка, що наша зовсім не музична партія виявилася такою завзятою до співів. У Різдвяну ніч вони тривали аж до першої по опівночі і супроводжували кожну роботу.