Відведіть Дуду в музей!

Листування між послом Польщі Анджеєм Пшиленбським та України Андрієм Мельником зі сторони нагадує боротьбу двох йокодзун. Обидва посли ментально чимсь схожі між собою. Проте лист Пшиленбського Мельнику навіть з польського боку виглядає як оголошення нової історичної війни Україні.

Ten tekst przeczytasz po-polsku

Проти нашого посла у Берліні Андрія Мельника, який вже рік дивує українських та німецьких істориків своїми звинуваченнями, розпочав війну посол Польщі в Берліні Анджей Пшиленбський.

Він відрізняється ще більш екстравагантним світоглядом, ніж наш, і в Берліні спричинив вже не один скандал. Можливо наш посол Мельник у своїх нападах на "неправильних" істориків діяв за прикладом польського колеги. Але тут не про це.

 
Посол Польщі в Берліні Анджей Пшиленбський вважає, що під час Другої світової війни загинуло кілька сотень тисяч українців

Бо раптом посол Пшиленбський послухав радіо. Німецьке. А там виступав посол Мельник.

І тут у посла Пшиленбського щось почало тліти, підгоряти і плавитися. Посол Пшиленбський написав послу Мельника листа.

У контексті конфлікта нашого посла з українськими та німецькими істориками це виглядає саме як поєдинок двох традиційних борців-сумоїстів: Мельник нарешті отримав достойного суперника.

Лист польського посла українському днями опублікувала польська Gazeta Wyborcza у публікації "Посол Пшиленбській на стежці війни. Цього разу – з Україною".

 
 
Лист посла Анджея Пшиленбського послу Андрію Мельнику опублікувала польська Gazeta Wyborcza

Суть претензій Пшиленбського: ніяких 8 мільйонів жертв українців у Другій світовій війні не було, можна говорити максимум про кілька сотень тисяч. Натомість згадує і "українську охорону" Аушвіца, і українців, які причетні до розстрілів євреїв у Бабиному Яру.

Там багато цікавих "історичних відкриттів".

Славомір Ценцкевич один з відомих польських істориків написав пару років тому у популярному тижневику Do Rzeczy: "…мусимо чітко - так само як Ізраїль - репрезентувати власну національну точку зору. Інакше програємо боротьбу за місце поляків як жертв двох тоталітаризмів".

Я тоді не міг збагнути, як і з ким поляки планують боротися за місце головної жертви двох тоталітаризмів. Виявляється - з нами, з українцями.

Так от. Трохи цифр:

Польських солдат і офіцерів у збройній боротьбі з нацизмом загинуло 240 тисяч.

Солдат і офіцерів з України - 3 500 000.

Тобто в 14 разів більше.

За підрахунками Музею історії України у Другій світовій війні на території сучасної Польщі у боях з Вермахтом загинуло більше 700 тисяч солдат і офіцерів, які були мобілізовані з України.

Тобто українців у збройній боротьбі з нацизмом на території Польщі у 1944-45 роках загинуло майже в три рази більше, ніж польських вояків за усі 6 років Другої світової.

У понеділок та вівторок у Києві перебуватиме з візитом президент Польщі Анджей Дуда.

Треба терміново внести зміни у програму візиту і рівно на півгодини завести його до Національного Музею історії України в Другій світовій війні! Цього буде достатньо.

Там зберігаються сповіщення про смерть і оригінальні списки загиблих більш ніж 3 мільйонів солдат і офіцерів, мобілізованих з України.

Ці стелажі зі свідченнями про трагічні долі більш ніж 3 мільйонів українських вояків справляють неймовірно гнітюче враження. Це - залізні факти, неспростовні свідчення, а не марення фантазера Пшиленбського.

Іще одна цитата. Професор Тімоті Снайдер, виступ у Бундестазі 20 червня 2017 року:

"...На боці союзників воювало і, відповідно, загинуло більше українців, ніж французів; воювало і, відповідно, загинуло більше українців, ніж британців; воювало і, відповідно, загинуло більше українців, ніж американців; воювало і, відповідно, загинуло більше українців, ніж французів, британців і американців разом узятих. Разом узятих!

...

Отже, коли ми думаємо, як закінчилась окупація, ми також повинні пам'ятати, де більшість часу були українці: пам'ятати, що українці страждали під німецькою окупацією, де приблизно 3.5 мільйони українських цивільних, переважно дітей і жінок, було вбито; і, знову ж таки, приблизно 3 мільйони українців загинули в уніформі Червоної армії, воюючи з Вермахтом."

У цій цитаті професор не згадує українських євреїв-жертв Голокосту. Масштаб цих жертв оцінюють у 1-1,5 мільйони.

Отже. 3 + 3,5 + 1,5 = 8 мільйонів жертв Другої світової в Україні.

Відведіть Дуду в музей!

Ярослав Ведмідь: Україна розпочала наймасштабніший фандрейзинговий проєкт незалежності на створення Музею Голодомору

Голодомор. Надзвичайно важка тема для України та для мене персонально. Мої баби і діди були позбавлені свого майна, худоби, засобів праці і їх результатів. Їх зірвали з хуторів, загнали в колгоспи і якимось чудом, вони вижили в нелюдських умовах і дали життя моїм батькам. Ці історії важко відновлювати — батьки знають мало. Баби та діди померли.

Володимир В'ятрович: Влада накидає бюджетний зашморг на політику пам’яті

Схвалений 26 листопада урядом проєкт держбюджету на 2021 рік підвередив виразне прагнення нинішньої влади накинути фінансовий зашморг на політику національної пам’яті.

Дорж Бату: Голодомор. Різні народи – одна історія

Дідусеві Жанчубу 97 років. Коли почалась колективізація, йому було усього сім. Жанчуб баабай погано пам’ятає свою батьківщину. Те, що пам’ятає, волів би забути, але не може. Дідусь Жанчуб – бурят-монгол, батьки котрого втікли у Китай від жахів радянської колективізації на території сучасної Бурят-Монголії, котра почалась на початку 1930-х років.

Маріанна Душар: День Подяки з українським смаком

День Подяки – Thanksgiving – одне із улюблених свят американців, не залежно від їх походження. І американські українці – не виняток. Однак, кожна хвиля еміґрації сприймала це свято по різному. Одні охоче переймали традицію своєї нової батьківщини, інші ж до останнього опиралися, вважаючи її загрозою їхній українській ідентичності. В чому ж загроза, і що змогли додати українці до традиційного американського свята? До Дня Подяки ми зробили невелику оповідь про традиції свята в родинах української діаспори третьої хвилі.