Стус справді був завжди вільним

Тиранія Радянського союзу більше ніколи не матиме місця у нашій демократичній незалежній державі

 
Українcький народ продовжує виборювати право знати свою історію – справжню, а не системно фальсифіковану державою-агресором з усіма її міфами та втаємниченням правди. На жаль, справедливість цього твердження ще раз доводить резонансне рішення суду щодо заборони книги "Справа Василя Стуса".

Відтак суспільство змушене протистояти посяганню на свободу слова, як на основоположне право людини, без якого неможлива правова країна, у якій ми всі прагнемо жити.

У ці дні кожен, хто боронить правдиву українську історію та пам'ять про Василя Стуса, відгукується на заклик великого поета та дисидента: "Усі, хто проти диктатури, – встаньте!". Реакцією на рішення суду український народ доводить: тиранія радянського союзу більше ніколи не матиме місця у нашій демократичній незалежній державі, як би цього не хотіли і не домогались совєцькі адепти.

А правда про їхню негідну діяльність вже добре відома і буде поширюватись й далі – її неможливо ув'язнити, заборонити чи приректи на несправедливу смерть.

Ми неодноразово були свідками, як українську історію замовчували, змінювали, маскували. Зокрема, як спотворювали історію нашої Церкви. Та правда завжди перемагає, вона є тим світлом, що долає будь-яку темряву.

Ба більше, що ретельніше її намагаються приховати, то більш яскравою та очевидною вона стає. Саме тому світла пам'ять про Стуса завжди житиме в українському серці, незважаючи на будь-які заборони. Адже Стус справді був завжди вільним, навіть під час свого ув'язнення в радянській камері.

Дорж Бату: Голодомор. Різні народи – одна історія

Дідусеві Жанчубу 97 років. Коли почалась колективізація, йому було усього сім. Жанчуб баабай погано пам’ятає свою батьківщину. Те, що пам’ятає, волів би забути, але не може. Дідусь Жанчуб – бурят-монгол, батьки котрого втікли у Китай від жахів радянської колективізації на території сучасної Бурят-Монголії, котра почалась на початку 1930-х років.

Маріанна Душар: День Подяки з українським смаком

День Подяки – Thanksgiving – одне із улюблених свят американців, не залежно від їх походження. І американські українці – не виняток. Однак, кожна хвиля еміґрації сприймала це свято по різному. Одні охоче переймали традицію своєї нової батьківщини, інші ж до останнього опиралися, вважаючи її загрозою їхній українській ідентичності. В чому ж загроза, і що змогли додати українці до традиційного американського свята? До Дня Подяки ми зробили невелику оповідь про традиції свята в родинах української діаспори третьої хвилі.

Іван Синєпалов: “Бога ради, подбайте про наших близьких”

Ці свої останні слова капітан Роберт Скотт виведе тремтливою рукою у щоденнику 29 березня 1912 року. Але до того ще дуже далеко, бо сьогодні – тільки 25 листопада 1910, Скотт тільки-но збирається покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Національний музей Революції Гідності: Звернення Музею Майдану щодо спроб його дискредитації

Звинувачення у розкраданні коштів – річ дуже серйозна, в таких справах не можна бути голослівним, нечітким, а заяви в дусі “є підстави припускати” – взагалі з методички провокатора-початківця.