Звернення щодо фінансування реконструкції будівлі Архіву національної пам’яті

Представники науки, культури, медіа та народні депутати закликають повернути фінансування Архіву національної пам’яті

Голові Верховної Ради України Дмитру Разумкову

 

Голові Комітету Верховної Ради України 

з питань бюджету Юрію Арістову

 

Прем'єр-міністру України Денису Шмигалю

Ми, представники культури, науки, медіа, правозахисники, звертаємося до народних депутатів, членів уряду щодо необхідності виділення коштів на реконструкцію Архіву національної пам'яті (Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам'яті). 

У 2015 році Україна спеціальним законом "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" остаточно відкрила архіви репресивних органів Радянського Союзу. Відтоді кожен громадянин, історик, журналіст, науковець як з України, так і з-за кордону, може вільно отримати доступ до справи свого репресованого родича, дослідити питання репресій комуністичного та нацистського режимів, депортацій та іншої інформації з документів КҐБ та інших репресивних органів.

Відкриття архівів є важливим кроком, яким може похизуватися далеко не кожна країна колишнього СРСР. Україна, надавши доступ до колись таємних документів, пішла шляхом європейських країн, що були у складі або під контролем СРСР – Німеччини, Литви, Чехії, Польщі, Угорщини та ін. Водночас документи комуністичних спецслужб досі під замком у Росії та Білорусі, що уможливлює існування у цих державах авторитарних режимів, а тисячі людей і досі не можуть отримати інформацію про своїх репресованих предків. 

Закон передбачив створення Архіву національної пам'яті, який має зібрати в одному місці близько 4 мільйонів документів за 1917-1991 роки. Наразі ці справи зберігаються у Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Міністерстві внутрішніх справ, судах, прокуратурах та інших органах. Це створює ряд додаткових труднощів для дослідників, а також і для згаданих органів, оскільки покладає на них невластиві функції. 

Архів національної пам'яті вже має приміщення в 11 тис. м² на вулиці Пухівській, 7 у Києві. Проте будівля архіву потребує комплексної реконструкції і пристосування для архівних потреб, з урахуванням вимог до безпеки зберігання, клімат-контролю, реставраційних лабораторій, а також сучасних приміщень для дослідників. 

На сьогодні Архів розробив проєкт реконструкції та отримав позитивний експертний звіт, що містить в собі найсучасніші будівельні рішення, надійне обладнання та цифровізацію. Загальна сума реконструкції становить 685,7 мільйонів гривень. За умови належного фінансування архівна будівля може бути повністю реконструйована і здана в експлуатацію вже протягом двох років. 

Однак у квітні 2020 року Верховна Рада вилучила в Архіву 57,6 мільйонів гривень, передбачених на реконструкцію приміщення. Проєкт Державного бюджету на 2021 рік також не містить жодних видатків, що мали б бути спрямовані для проведення реконструкції, попри подану бюджетну заявку в обсязі 349,8 мільйонів гривень.

 

Архів національної пам'яті – це проєкт світового рівня, на який вже звертають увагу наукові спільноти Європи. Успіх його реалізації є питанням зовнішнього іміджу України як модерної європейської держави. Закритість архівів і відсутність належної суспільної рефлексії на власне минуле створило ґрунт для дієвості російської пропаганди, а надалі – і військового вторгнення на територію України та окупацію Криму та частин Донецької та Луганської областей. 

Ми закликаємо Кабінет Міністрів та Верховну Раду передбачити у проєкті Державного бюджету України на 2021 рік кошти на проведення реконструкції Архіву національної пам'яті як однієї з важливих культурних та наукових інституцій України. 

 

 

Акім Галімов, журналіст, продюсер

 

Анатолій Подольський, кандидат історичних наук, керівник Українського центру вивчення історії Голокосту, провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України

 

Анастасія Рінгіс, журналістка, експертка з комунікацій

 

Анжеліка Рудницька, заслужена артистка України, президентка мистецької агенції "Територія А"

 

Анна Олійник, керівниця Центру досліджень визвольного руху

 

Артем Полежака, поет

 

Вахтанг Кіпіані, головний редактор сайту "Історична правда"

 

Віктор Бронюк, фронтмен гурту "ТІК"

 

Віта Думанська, координаторка руху ЧЕСНО

 

Віталій Молочко, архітектор, голова громадської організації "UA"

 

Владислав Куценко, керівник військово-історичного клубу ВІК "Повстанець"

 

Володимир В'ятрович, народний депутат України, Голова Українського інституту національної пам'яті (2014-2019), директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України (2008–2010)

 

Володимир Мжельський, генеральний директор "5 каналу"

 

Володимир Цабаль, народний депутат України, секретар Комітету Верховної Ради України з питань бюджету

 

Ганна Бондар, мистецтвознавець, Заслужений архітектор України, народний депутат України

 

Громадська спілка "Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ"

 

Дмитро Лазуткін, поет, телеведучий 

 

Дмитро Шурхало, журналіст

 

Едуард Андрющенко, журналіст, історик

 

Зоя Казанжи, журналістка

 

Зьміцер Дрозд, білоруський історик, архівіст, публіцист, поет

 

Іван Крулько, народний депутат України, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету

 

Іван Патриляк, доктор історичних наук, професор

 

Ігор Галагіда, професор, історик

 

Ігор Кулик, директор Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам'яті

 

Ігор Пошивайло, кандидат історичних наук, заслужений діяч мистецтв України, генеральний директор Національного музею Революції Гідності

 

Ігор Розкладай, медіаюрист, співавтор Закону України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"

 

Ірина Славінська, журналістка

 

Йосиф Зісельс, колишній політв'язень, учасник Ініціативної групи "Першого грудня"

 

Комарова Ольга Олегівна, аспірантка кафедри архівознавства, спеціальних істор. та правозн.дисциплін К-ПНУ ім.І.Огієнка

 

Льоля Філімонова, гідеса

 

Марина Ткачук, журналістка, режисерка

 

Мирослав Маринович, член Ініціативної групи "Першого грудня", колишній політв'язень (1977-1987)

 

Олександр Сидоренко "Фоззі", гурт "Танок на майдані Конго"

 

Олександра Матвійчук, голова правління "Центру громадянських свобод"

 

Олена Івановська, доктор філологічних наук, професорка кафедри фольклористики Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка

 

Оля Гнатюк, професорка НаУКМА та Варшавського університету

 

Роман Кулик, співзасновник ГО "Експертний корпус"

 

Роман Титикало, заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, адвокат

 

Руслан Забілий, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького"

 

Тарас Шамайда, співкоординатор руху "Простір свободи"

 

Тетяна Шептицька, заступниця генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили", кандидатка філологічних наук

 

Центр досліджень визвольного руху

 

Юлія Галушка, ведуча телеканалу "Україна 24"

 

Юлія Чаплінська, журналістка

 

Ярина Ясиневич, членкиня Ради Коаліції "Реанімаційний пакет реформ"

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.