Vergangenheitsbewältigung, або німецьке "подолання минулого"

Направду, якби німецький уряд керувався історичними причинами своєї нинішньої зовнішньої політики, він мав би демонструвати світові приклад найактивнішої військової допомоги Україні як способу подолання того реального минулого в якому саме наша країна була однією з найбільш постраждалих від німецької окупаційної політики в роки Другої світової.

 

В дискусії довкола книги Ярослава Грицака виринула слушна теза, що його підхід до історії – це калька з німецької концепції "Vergangenheitsbewältigung", що буквально так і перекладається "подолання минулого".

Читайте також:

Нотатки на берегах книги Ярослава Грицака "Подолати минуле: глобальна історія України"

Долати минуле таки потрібно

Домовитися з минулим, а не долати його

У німців йшлося про подолання спадщини націонал-соціалізму, через засудження злочинів Третього Райху. Звісно, дуже дискусійним є питання наскільки доречним і корисним є перенесення такого підходу на українські реалії. Але не менш суперечливою нині виглядає теза про успішність цієї політики навіть для самої Німеччини.

Справді ще зовсім недавно німецький приклад здавався успішним. Нація подолала наслідки нацистського і комуністичного минулого, впевнено будує демократичну державу, проводить активну міжнародну політику, спрямовану на мирне і взаємовигідне співіснування сусідніх країн.

Але потім Німеччина спіткнулася об російську агресію проти України. Політика непомічання того, що відбувається на схід від ЄС, дозволила Путіну довести світ до порогу нової великої війни. І саме німецьке непомічання стало вирішальним.

І якщо нині, порівняно з 2014-м, багато країн Заходу переглянули своє ставлення до українсько-російської війни, почали надавати Україні дієву, в тому числі військову, допомогу, то, на жаль, ці зміни не зачепили Німеччини.

А виправдання її уряду з покликанням на історію (німці після Другої світової війни не хочуть, щоб їх зброя використовувалася проти росіян, щодо яких вони завинили) продемонстрували дуже дивні і вибіркові уявлення про минуле. Уявлення, в яких більшість теренів, окупованих нацистами в Східній Європі в роки минулої війни, були не українськими чи білоруськими, а чомусь російськими, а 8-10 мільйонів вбитих у ній українців просто забуті.

Направду, якби німецький уряд керувався історичними причинами своєї нинішньої зовнішньої політики, він мав би демонструвати світові приклад найактивнішої військової допомоги Україні як способу подолання того реального минулого в якому саме наша країна була однією з найбільш постраждалих від німецької окупаційної політики в роки Другої світової.

Наразі ж він демонструє, що його Vergangenheitsbewältigung — це зручне забуття гріхів перед українцями і догоджання агресору, який копіює у міжнародній поведінці моделі поведінки фюрера Третього Райху.

Тож, на жаль, навіть в німецькому випадку "подолання минулого" вилилося у вибіркову амнезію, яка навряд чи допомагає розуміти сьогодення і будувати майбутнє.

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.