Конспект історії Січей

Спочатку було "запорізьке кочування" – цілком може бути воно спадкує аж ногайцям Великої Орди, яка, розгромлена у 1502 році, до Ольшаницької битви 1527 року ще мала шанси на відродження і пробувала утриматися на Нижньому Дніпрі за підтримки Великого князівства Литовського

 

Гадаю, що дійсна історія Січі може бути представлена десь так:

1) спочатку було "запорізьке кочування" (зміна – за порами року? – станів-кошів-куренів на Запоріжжі) – цілком може бути воно спадкує аж ногайцям Великої Орди, яка, розгромлена у 1502 р., до Ольшаницької битви 1527 р. ще мала шанси на відродження і пробувала утриматися на Нижньому Дніпрі за підтримки ВКЛ (яка, зусиллями О.Дашковича, спробувала і перехопити запорізький проект);

2) шукав свою точку опертя "на Дніпрі" 1536-1537 рр. і кримський царевич Іслам-Гірей, супротивник хана Сахіб-Гірея; а взимку 1539/1540 рр. ногайці Баки-бія на Дніпровій переправі погромили втомлені загони ханського сина Емін-Гірея, які поверталися з виправи на Поділля;

3) 1553-1563 рр. запорізькі проекти князя Д. Вишневецького-Байди (континуйовані кланом Вишневецьких-Ружинських до 1590-х рр.);

4) проект нової татарської столиці хана Газі-Гірея, фортеці при Кічкаській переправі 1590-1593 рр.;

5) проект С. Наливайка 1594 р. з підпорядкування Запоріжжя подільському центру;

6) 1598 р. проект виводу артилерії на волость і перетворення Запоріжжя на форпост городової (реєстрової) козаччини (поновно легалізованої 1600 р.);

7) 1600-і – 1614 рр. піратське освоєння Чорного моря (подовження рейдових маршрутів, штурми доти "безпечних" місць);

8) 1615 р. епізод зближення з відступаючою перед калмиками Ногайською Ордою; бл.1628 р. облаштовується "Січ" на Чортомлику (ймовірно, в зв'язку із відбудовою Іслам-Кермена 1627 р. та великою кримською війною 1628 р., коли на Запоріжжя водночас прибуло не кілька як раніше, а кількадесят тисяч вояків (взагалі, змінну залогу за Порогами усталив Куруків - 1625 – 1626 р. козаки на сеймі просили для неї окремого постачання харчів і боєприпасів);

9) евакуація Чортомлицької Січі 1630 р. в зв'язку із Переяславською козацькою війною і загрозою вторгнення турків відразу після неї (до речі, за Дортеллі д'Асколі, сусідній татарський Крим близько того часу постраждав від чуми, холоду, сарани і падежу худоби);

10) узимку 1631/1632 р. на Запоріжжі зосередилися козаки-випищики (близько 5 тис.) під проводом Тараса Трясила і Дацька Білоцерківця;

11) 1632-1634 рр. через Смоленську війну потреби у потужному січовому осідку не існувало (та й у Криму тоді згадується 3-річний неврожай і кінський падіж, від чого люди розходилися в інші краї);

12) 1635 р. – перший Кодак спробував "замкнути" козацьке Запоріжжя (а облога І. Сулими на "дніпровому острові" – у Крукові під Кременчуком? – показала ще одну запорізьку вразливість – за записами Ф.-К. Обуховича, повстанці видали ватажка, коли дрова на опалення закінчилися);

13) далі теж до розбудови Січі "руки не доходили" – 1636 р. служба кримському хану; 1637-1641 рр. Азовське сидіння, 1637-1638 рр. нова козацька війна на волості; 1639 р. будівництво 2-го Кодака, після якого укріплення Січі було б сприйняте урядом як украй недружній крок (дуже характерно, що Боплан місцем збору і ради козаків зве урочище Романів нижче р. Домоткань – себто не доходячи до Кодака); 1641-1645 рр. – новий голод через засухи і сарану в Криму;

14) 1646 р. сподівання на велику війну з Туреччиною і Кримом;

15) 1647 р. загроза приватизації Запоріжжя князем Я. Вишневецьким;

16) 1648 р. ліквідація Кодацької загрози і повернення до розбудови Чортомлицької Січі (власне, навіть коли у XVIII ст. Січ перейшла на інше місце, то лише осідок на Чортомлику, плюс ще залишки укріплення біля того таки Романова, згадуються як "Стара Січ", жодних інших таких назв на Запоріжжі не відомо).Та й термін Січ і в другій половині XVII ст. ще використовувався нерегулярно, див. лист запорожців до короля польського від 30.IV.1672 р. з підписом "Кіш над Чортомликом".

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.