Похід хрестоносців проти нечистої сили
По дорогах пролітають машини, обдаючи духом відпрацьованого палива. На броні піхота. Не зовсім така, як часто в тік-току. Заспані хлопці і мужики, із згорілими від сонця обличчями в щетині, заспаними очима і намагаються зігрітись в спальниках прямо на броні. Стою і махаю рукою тим мужикам, мовляв, "Вдалого полювання!". На кожній машині свіжо намальовані білі хрести, новий знак нашого війська. Я не знаю хто його придумав, але це сильно. Нагадує справді якийсь похід хрестоносців проти нечистої сили. Вдалого полювання вам, задайте жару!
"Історична правда" започатковує серію публікацій про істориків на війні. Ми публікуватимемо нотатки, що зроблені у польових умовах, у бліндажах, у шпиталях, вдома після демобілізації, в окупації і евакуації - щоб від першої особи показати усю панораму того, що пережили українці у ці місяці Війни за Незалежність. Запрошуємо колег-істориків надсилати нам свої тексти.
Не пригадую точно дня. Але десь рік тому.
Зриваюсь зі сну від шуму двигунів і гусениць, такого що не чув ніколи. Вибігаю надвір і вигук від побаченого: "Почалось! Почалось! Тепер наш час!"
По дорогах пролітають машини, обдаючи духом відпрацьованого палива. На броні піхота. Не зовсім така, як часто в тік-току. Заспані хлопці і мужики, із згорілими від сонця обличчями в щетині, заспаними очима і намагаються зігрітись в спальниках прямо на броні (зимнуваті вже ранки у вересні, осінь прийшла точно по розкладу).
Стою і махаю рукою тим мужикам, мовляв, "Вдалого полювання!". Вони у відповідь теж, трохи сонно, але відповідають. Проїзджають одні за одним.
На кожній машині свіжо намальовані білі хрести, новий знак нашого війська. Я не знаю хто його придумав, але це сильно. Нагадує справді якийсь похід хрестоносців проти нечистої сили. Вдалого полювання вам, задайте жару!
Наші таки наважились. Ризиковано правда, дуже ризиковано. Наступ - це не вечірній променад, стільки небезпек чекає. Руснява піхота в окопах і танки в засідках, міни, обстріли по шляхах і мостах, ракети, авіація. Тисячі їх...
Потім я розумію що і наші хлопаки теж тоді мають іти. А ми їх підтримувати. Страшно? Є таке, трохи. А кому ні? Але треба робити що повинні, і буде що буде. Зрештою це ліпше ніж чекати, коли через пару місяців нас би затисли майже в кільце і потім воювати та підтримувати тоді б довелось в напівоблозі в жорстоких міських боях.
Ті ближні міста вже за попередні місяці опустіли через втечу місцевих. Майже кожен день як за розкладом 4 ранку прилітали ракети або "олівці". Лишились в містах тільки старі, тим кому нема куди їхати, тим хто вирішив допомогти відстояти наші міста. Ну і ждуни з потенційними колаборантами...
Страшнувато. Але із сумішшю захвату. Наші йдуть вперед. Все має вийти.
***
І справді, через деякий час команда бути наготові. З того часу рідко був день, коли можна було спокійно перепочити.
Все закінчилось в один прекрасний день, коли було опубліковано звернення нашого командування на адресу рос армії, зачитане приємним жіночим голосом: "Военнослужащие российской федерации! Силы обороны Украины захватили Лиман. Вы окружены! Для сохранения ваших жизней сдайтесь ближайшему представителю Сил обороны. Помните, для ваших властей вы лишь пушечное мясо!"
Але це було результатом довгої і надзвичайно сміливої роботи моїх побратимів і побратимів із сусідніх частин. І так, це не була зовсім легка прогулянка.
Противник відстрілювався і оборонявся, попри те що воля була багато в чому зломлена самим фактом що наші пішли вперед. Протягом усього наступу вони пробували завдавати ударів, як ближче, так і дальше. Обстріли міст вони також вели.
***
Були різні моменти, багато чого змішалось в калейдоскопі: поїздки туди-сюди, зробити те і те, там і там. Але 13 вересня для мене і ще чотирьох побратимів це як друге (чи третє, біс його зна) день народження. Під час виїзду для допомоги сусідам ми поїхали в район, біля якого був терен, який невідомо ким контролювався. Як тільки почався мінометний обстріл, ми зрозуміли ким.
Удача - це дуже примхливе стерво на війні. Не завжди це означає що всі живі. А часто, на жаль, що хтось гине, а хтось ні. Одна з перших мін влучила в одного з хлопаків із "сусідів".
Дивно, я цей момент не запам'ятав, то мені вже побратим говорив що я проходив біля нього... Певно психіка сконцентрувалась чисто на тому щоб якомога швидше встигнути зробити наше діло і забратись звідти. І завдяки злагодженій роботі всього нашого гурту ми це зробили і зберегли життя при цьому.
Імені того загиблого солдата я так і не знаю. Світла пам'ять йому...
Ця перемога мала свою ціну, життя наших бійців. Загинули хороші люди. Микола Візінський. Олексій "Хруст" Канін. Десь на іншій ділянці загинув Микола "Вульф" Панченко. Вони всі були з різними характерами. Але всі були хороші солдати. Вічна їм пам'ять...
Перемога мала і інший гіркий присмак. Почали знаходити російські катівні. В одну з них, в якомусь зовсім малому селі, якось зайшов мій побратим після звільнення того села.
"Міша, я всяке бачив у житті, криміналістиці ітп. Але це просто ужас повний". Ну і давай описувати кров на стінах, ланцюги, кайданки, оголені дроти ітп. Людей там не було. А згодом почали знаходити в ями під Лиманом. Пару сотень людей мінімум. Рсня вбивала по 50 мешканців на місяць як мінімум...
Саме від цього ми звільнили ці терени.
***
Цей наступ був важливою перемогою і я радий що наші хлопці стали її частиною разом з усіма. Він показав що ми, попри труднощі, можемо перемагати. Це був ляпас чи не особисто путіну і всім його посіпакам, які нас недооцінили.
Це правда було не закінчення. Попереду були дальші і значно складніші випробування. Насувалась зима...
