«Другий» Базар

Серед 359 бійців армії УНР, хто у 1921 році вирушив з Польщі на допомогу учасникам антирадянського повстання в Україні та був розстріляний більшовиками під селом Базар, є Лука Червак. Коли історія промовляє до тебе знайомими і рідними іменами, ти особливо гостро розумієш відому всім істину: історія твориться не абстрактними героями, історія твориться кожним із нас особисто.

 

У збірнику документів, переважно анкет засуджених до розстрілу козаків і старшин, які у листопаді 1921 року під керівництвом генерала-хорунжого Армії УНР Юрка Тютюнника здійснювали Другий Зимовий похід, під № 305 містяться короткі біографічні відомості про мого однофамільця: "Червак Л.М., молодший унтер-офіцер в Армії УНР із 1919 року. Під час Другого Зимового походу - молодший старшина 4-ї Київської дивізії. Розстріляний 23 листопада 1921 р. у с. Базар. Реабілітований 27 квітня 1998 року" (К.: Видавництво "Докор", 2001. - 96 с.).

Також прізвище Луки Червака було у списках, розвішаних у громадських місцях східної України одразу після розстрілу і опублікованих Фундацією ім. О.Ольжича (м. Київ.1995. - 240 с.). Ось і все, що відомо мені про людину, прізвище якої перейшло до мене від батька Остапа і діда Василя.

Цікаво, що вперше про трагедію під Базаром я дізнався із невеличкої брошури, яку в 1946 році Організація Українських Націоналістів видала під промовистим грифом "Накладом ОУН на чужині" й на початку дев'яностих років минулого століття активно поширювала вже у незалежній Україні. У брошурі розповідається про те, як ОУН у листопаді 1941 року відзначала двадцяту річницю подій під Базаром і це ще одна, на жаль, маловідома сторінка героїчної боротьби українців за свою державність.

Як відомо, у вересні 1941 року до Києва прибули учасники Похідної групи ОУН на чолі з Олегом Ольжичем, які розпочали активну культурницьку і політичну діяльність . Саме О.Ольжич виступив з ідеєю створення у Києві Української Національної Ради, яка згодом стала важливим державницьким інститутом поневоленої України.

Українська Національна Рада постала на початку жовтня 1941 року на велелюдних зборах у Києві. Очолив УНРаду професор Микола Величківський.

За своєю структурою та політичною спрямованістю УНРада нагадувала Центральну Раду часів Української Народної Республіки. Це символізувало спадкоємність державницької традиції.

У цьому зв'язку логічним стала ухвала ОУН про про відзначення двадцятої річниці трагедії під Базаром, де у 1921 році була здійснена відчайдушна спроба визволити Україну від московських окупантів і відновити Українську Народну Республіку.

 
Листівка ОУН про вшанування пам'яті розстріляних під Базаром. 1941 рік

1 листопада 1941 року обласне керівництво ОУН на Житомирщині отримало наказ влаштувати святкову маніфестацію на могилах учасників Другого зимового походу. Вже за два дні перед маніфестацією до Базару з'їздилися люди. У згаданій брошурі очевидець свідчить: "їхали возами, цілими валками, йшли одинцем та групами, йшли чоловіки, що у якийсь спосіб уникнули німецької неволі, йшли жінки, йшли діти.

Зокрема багато було молоді, а серед неї й сивоусі діди, що брали активну участь у Визвольних змаганнях 1917—1921 років — старі повстанці, загартовані у боях, тверді, як їхня воля.

Йшли ті всі, яких двадцять років неволі не зігнули, не скривили їхньої душі. Йшли горді, з піднесеним чолом, рішучі, в разі потреби, силою відстояти свою волю, і незважаючи на німецькі стежі, на загрози воєнного часу, прийшло кільканадцять тисяч людей".

21 листопада об 11 годині розпочалося урочисте віче, яке зібрало десятки тисяч людей із синьо-жовтими прапорами. Від ОУН виступив друг "Волинець" і надавав слово представникам різних українських земель, які приїхали вшанувати пам'ять героїв.

Опісля відбулася панахида на якій священик - учасник Другого зимового походу, закликав взяти із могили героїв священну землю і привезти її до собору Святої Софії у Києві, що має символізувати неперервність Визвольних Змагань українського народу.

Маніфестація завершилася виконанням гімну "Ще не вмерла Україна".

Увесь це час за маніфестацією спостерігали німці, але з огляду на її масовість і величезне піднесення учасників не насмілилися її припинити.

Натомість, коли українці почали роз'їжджатися домів, за ними розпочалося справжнє полювання. Зокрема масові арешти відбулися у Коростені й околицях. Учасників маніфестації звозили до Житомира, де в колишній тюрмі НКВД на вулиці Миколаївській катували, а згодом окремими групами вивозили у передмістя "Мальованка", де відбувалися розстріли.

Одну з таких груп розстріляли 6 грудня. Перед розстрілом референт обласної екзекутиви ОУН Марчук вийшов на місце розстрілу , зірвав із себе сорочку і кинув її катам із словами: " Стріляйте кати! Слава Україні!".

Доля учасників Другого Базару була аналогічною долі повстанців. Тільки у 1921 році українців розстрілювали московські окупанти, а в 1941 - німецькі загарбники. На жаль, не збереглися німецькі "розстрільні списки", але якщо такі й були, то їх значення для нації неможливо переоцінити: це також були списки героїв.

Отже, вперше пам'ять про мого однофамільця, або ймовірного родича гідно вшанували у роки Другої світової війни українські націоналісти, більшість з яких у складі Похідних груп ОУН із заходу йшла на схід, щоб, як і Лука Червак та сотні інших героїв Базару, відстояти честь свого народу

Першу свічку за упокій душі Луки Червака я запалив у Церкві Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі, неподалік якої - могила Героїв Крутів.

Розповідаю про Луку Червака своїм дітям, а тепер внуку Андрію.

Так пам'ять про героїв Базару живе у нашій родині й гартує героїчний дух нації.

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Андрій Ковальов: "Хто ми пред Богом? Кракаділи!", або чому важливо молитися українською мовою!

У селах на Київщини рідко служать Всенічне бдіння. Після сімдесяти років безбожництва (за часів совка) люди просто були не привчені і не приходили у суботу ввечері до храму. Дорогий читачу, не лякайся, воно так називається - Всенічне, але не триває цілу ніч. Просто напередодні суботи служать одразу поєднані разом вечірнє богослужіння і ранню літургію. Від цього поєднання і називається - Всенічне бдіння. На практиці воно триває десь дві години.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.