Українська правда
Історична правда

"Правда про те, хто справді вбив Степана Бандеру. Чорні діла геленівської розвідки"

Вахтанг Кіпіані _ Неділя, 26 лютого 2012
Версія для друку

Огляд пропагандистської книжки, підготовленої КГБ СРСР та східнонімецькою спецслужбою "Штазі" у рамках так званої "справи Оберлендера". Протягується ідея, що провідника ОУН вбив не агент КГБ, а близький товариш...

Що читаємо? Унікальну брошуру "Правда про те, хто справді вбив Степана Бандеру. Чорні діла геленівської розвідки" (Канадський Слов’янський Комітет, Торонто, 1961). У наших бібліотеках і навіть в інтернеті годі шукати. А історичне джерело цікаве. Брутальне й кумедне водночас.

Що цікавого? Це пропагандистська книжка, підготовлена КГБ СРСР та східнонімецькою спецслужбою "Штазі" у рамках так званої "справи Оберлендера". Гугліть, будь ласка, тема об’ємна.

Більша частина невеликої книжечки є викладом прес-конференції для німецьких і іноземних журналістів, яка відбулась 13 жовтня 1961 р. у Берліні. Організований цей захід був Відомством преси при голові Ради Міністрів НДР. Метою було поінформувати світову пресу "про події в Західній Німеччині, які, як би вони не здавались неймовірними".

Причина з’яви видання очевидна – після втечі на Захід Богдана Сташинського, вбивці провідника ОУН Бандери, кремлівським верховодам терміново треба було дати німецькій та світовій пресі інший слід.

Убивця Степана Бандери може бути ще живий

Щоб журналісти не досліджували причини та обставини реального невмотивованого злочину, а обговорювали контроверсійні події часів Другої світової війни.

Сторінка пропагандистської книги

Головним героєм "сенсації" став Стефан Ліппольц, уродженець села Стара Олександрівка Рожищенського району Волинської області. Нібито він був якнайближче до кола змовників, навіть так – саме він мав убити Бандеру.

За всім цим буцімто стояв колишній генерал-майор розвідки Рейнхард Гелен, а також "боннські "ультра" і їх підручні в секретних і терористичних організаціях боннської держави", які "вже давно розглядають убивства як специфічний засіб їхньої політики".

"Свідок" походив із родини німецьких колоністів, хоч і недостатньо володів німецькою мовою. Після 1939 року потрапив разом із іншими земляками під "обмін" й опинився на території Райху. Оскільки добре знав українську, польську та російську мови, був скерований у школу перекладачів вермахту.

Під час війни служив у Кракові в службі, яка займалась перевіркою посвідчень і перепусток, а також мав завдання контактувати з українськими колами, зокрема з тими, хто працював в органах влади. Пройшов підготовку у спецшколі головного командування сухопутних військ, начальником якої був Гелен.

Генерал Гелен після війни в американському полоні

За лінію фронту потрапити не встиг. У кінці війни був взятий у полон Червоною Армією. Приховав свою спеціальну підготовку й незабаром його відпустили. Транзитом через Західний Берлін повернувся в Німеччину.

У Баварії він зміг взяти кредити і відкрив ресторан у Мюнхені, який швидко став місцем постійних зустрічей українських емігрантів. Встановив зв’язки з ОУН Степана Бандери, Українською національною радою (орієнтувалась на Державний Центр УНР в екзилі) та Німецько-українським товариством. Навіть був членом ревізійної комісії однієї з організацій.

Ліппольц розповів, що розвідка Гелена з 1954 року фінансувала емігрантські організації через федеральне міністерство у справах біженців. При тому "люди Бандери" встановили зв'язок з англійською розвідкою і відверто недружньо ставились до Німецько-українського товариства.

Відтак свідка було завербовано людьми Гелена. Ліппольц розповідає як встановлює близькі стосунки з найближчим оточенням Бандери, зокрема охоронцями провідника ОУН, співробітниками Служби безпеки.

"Мені удалось до найменших подробиць узнати режим дня Бандери, його звички, любимі місця перебування… Я знав, хто супроводив його в тому чи іншому випадку, коли він був без охорони, коли він сам сидів за рулем своєї машини і т.д.".

Провідник ОУН з близькими співробітниками на відпочинку, крайній справа - Дмитро Миськів. Фото надане Центром дослідження визвольного руху

На Великдень 1956-го вдалося познайомитись із Бандерою, причому останній відрекомендувався як "Карпенко".

За словами Ліппольця, глава ОУН "виступав проти співробітництва з розвідкою Гелена і в першу чергу був незгідний видати канали зв’язку своєї організації з Україною". Але не тому, що не хотів, щоб зовнішні чинники вплутувались в українські справи, а ніби тільки тому, що був уже "заграний" британськими спецслужбами.

І тут, за задумом організаторів прес-конференції, виникає інформаційна бомба. "Розвідка Гелена вирішила усунути Бандеру і поставити на чолі організації… послушних федеральній розвідці людей, таких як Васькович і Бенцаль".

В січні 1957 року "д-р Вебер" вручив Ліппольцеві… білий порошок для отруєння Бандери. Причому агенту сказали, що отрута діятиме не відразу і щоб він не боявся його використовувати. Його підготовляли зробити це в їдальні бандерівського офісу по вулиці Цеппелінштрассе, 67. Мовляв, це тоді кине тінь на самих членів ОУН, а не на сторонню людину.

Завдання не було виконано. Надто багато людей крутились навколо Бандери, він їв окремо в кабінеті й не було можливості всипати той порошок. Відтак, герой оповіді виїхав з Мюнхену й оселився в іншій землі, а потім взагалі виїхав до Австрії. Він боявся, що бойовики ОУН вб’ють його як перед тим емігранта на прізвище Скоба.

Зліва направо: невідомий, дружина Бандери - Ярослава, Дмитро Миськів. Фото - Центр досліджень визвольного руху

Дізнавшись у жовтні 1959 року про наглу смерть Бандери, Ліппольц повертається в ФРН і відновлює зв’язки з націоналістичними колами. Його добрий приятель Дмитро Миськів нібито зустрів його в жалюгідному стані. Бо – увага – нібито саме він виконав наказ федеральної розвідки й вбив провідника ОУН. І що це сталося через використання того самого порошку під час обіду.

Миськів також розповів, що за ним полюють -- голова СБ ОУН Іван Кашуба отримав наказ вбити відступника. Отже, вимушений переховуватися в Австрії, Італії і навіть Норвегії, всюди відчуваючи стеження.

Незабаром надійшла інформація про раптову смерть… Миськіва. Далі описується сцена наче з дешевого детектива.

У Норвегії Ліппольцю у поштову скриньку хтось підкидає пістолетний патрон і записку зі словами: "Ти повинен переїхати". І от після цього герр Стефан, рятуючись від "таємних убивць геленівської розвідки", перейшов кордон НДР і віддав себе у розпорядження влади.

Щоб оцінити вірогідність цієї подорожі достатньо подивитись на карту. Де Норвегія, а де Німеччина! Та й ніщо не заважало оунівським есбістам зліквідувати його, оскільки помешкання його було відоме.

Щоб затуманити обставини злочину представник міністерства державної безпеки НДР заявив, що судом визнано, що члени ОУН під керівництвом Оберлендера та Бандери створили підрозділ "Нахтігаль", який проводив "масові убивства радянських громадян".

"Убивство польських вчених у Львові в липні 1941 року: факти, міфи..."

Хто ж тоді з журналістів міг знати, що Степан Бандера безпосередньої участі у творенні Дружин українських націоналістів не мав.

Співробітник МДБ також повідомив, що розвідка Гелена замітає сліди й знищує свідків її злочинів. "Жертвою подібної злочинної змови став також сам убивця Бандера".

 

В інтерв’ю "Берлінер цайтунг" Ліппольц повніше розкрив мотиви "убивства": мовляв, Бандера з егоїстичних міркувань не погодився, щоб його організація повністю підпорядковувалась геленівській розвідці. І тут додав туману, що в емігрантських колах активно говорять про причетність до цієї акції Теодора Оберлендера.

Далі просто бурлеск: "Бандера, як відомо, під час війни служив разом з Оберлендером в спеціальному підрозділі вермахту (говориться про фашистський батальйон убивць "Нахтігаль")".

Само собою, лідер ОУН жодного дня не служив у вермахті і більшу частину війни провів за гратами нацистського концтабору.

"Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939-1959)"

І щоб остаточно замазати причетністю до атестату вище керівництво Німеччини, було додано - у вбивстві Бандери були зацікавлені "шановні люди фракції ХДС". Це був більше ніж прозорий натяк на федерального канцлера Конрада Аденауера.

У розділі "Неправда про те, хто вбив Степана Бандеру" переповідають ся всі версії: від самогубства до припущення, що він був отруєний ціаністим калієм своїм найближчим оточенням - "з божевільного "провідника" - ніяка користь, а з мертвого ще можна скористати". Бо діаспора за океаном справді почала збирати гроші на допомогу родині провідника, зокрема купили будинок у Торонто.

 

Щоб замаскувати тепер добре відому в деталях історію з кілером Богданом Сташинським анонімні автори книги навмисно перетворюють справжній сценарій на фарс - мовляв, і брама була замкнена, і Бандера ледве не сам погодився прийняти отруту, або йому її підсунули (наприклад, з виноградом) чи вбивця ніяк не міг потрапити в парадне, довелося б проходити крізь стіни…

Лев Ребет - демократ в ОУН і перша жертва КГБ

Отак, Стефан Ліппольц "викрив усю справу з убивством Степана Бандери". Далі автор останнього розділу Микита Вішта, не добираючи слів, глузує над тим, що неможливо собі уявити як "спеціально вишколений агент" Сташинський міг вбити Лева Ребета та Степана Бандеру.

 

"Уся "афера" смердить -- до самого «неба»!... Якщо вас не збере на блювоту, то прочитайте таку "фантастичну вигадку", в яку дошкільні діти не повірять".

Рівень аргументів дуже низький. Наприклад, одним із "доказів" причетності розвідки ФРН до вбивства є той факт, що діаспорна преса надрукувала фото Сташинського 25 листопада 1961 року, а він зголосився до поліції тижнем раніше. І цей "факт" нібито доводить, що ОУН "в теперішньому часі … кооперує з геленівською розвідкою Західної Німеччини".

 

Насправді ж кілер і його дружина-німкеня втекли у Західний Берлін ще в серпні.

Автор дописався, що ніякого Сташинського немає! А якщо він таки існує – його вб’ють, як вбили Дмитра Миськіва (не факт абсолютно, що смерть цього видатного члена ОУН була неприродною, але кому до таких дрібниць є діло).

Будинок суду у Карлсруе, де КГБ було викрито в організації вбивства Лева Ребета та Степана Бандери

Звісно, за межами книжки залишився процес у Карлсруе, де Сташинський під присягою розповів про завдання, які йому давали на Лубянці, про нагороди за смерть Ребета та Бандери, зустрічі з керівником КГБ Олександром Шелепіним, врешті – він вказав, де викинув знаряддя вбивства – той самий пістоль, що розприскував ампулу з ціаністим калієм…

Фраза. "Пропаганда бандерівської шайки українських націоналістів завжди була дурна – неймовірна, нахабна, нелюдська, наскрізь фальшива. Тепер виявляється, що й пропаганда німецьких реваншистів, в цьому випадку геленівської розвідки, зсунулась до того рівня. Втім, як одні, так і другі завжди вірили в геббелівську "проповідь" про те, що чим більша брехня, тим вона ймовірніша".

Джерело: tsn.ua



Теми: Бандера, XX сторіччя, історія України, ЧК-КГБ, Німеччина, книжки, ОУН, убивство




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter