Спецпроект

Губернатор Кіровоградщини: "В Росії Голодомор був сильніший, ніж в Україні"

"Коли мова йде про те, щоб витратити сотні тисяч чи мільйони коштів на пам’ятник Голодомору чи спрямувати їх на вирішення соціальних питань, я обиратиму другий варіант".

Голова Кіровоградської облдержадміністрації Сергій Ларін вважає, що сьогодні українська влада повинна більше уваги приділяти потребам живих людей, ніж жертвам Голодомору.

Про це він заявив в інтерв’ю кореспонденту УНІАН .

За словами Сергій Ларіна, Голодомор став трагічною сторінкою в історії не лише України, а й інших народів.

"Мої батьки також постраждали від Голодомору, коли проживали на території Росії. Вони навіть переїхали в Полтаву: як виявилось, там ситуація була кращою", - розповів губернатор.

Він підкреслив, що влада обов’язково вшанує пам’ять загиблих від голоду, зокрема, покладанням квітів до пам’ятного знака жертвам Голодомору і жалобною церемонією.

"Але від того, чи запалимо ми свічки, чи організуємо ходу, ми не воскресимо загиблих. Наша задача сьогодні - турбуватись про живих, у тому числі про тих, хто вижив після страшного голоду, їхніх дітей, родичів, пенсіонерів", - наголосив Ларін.

Щодо можливості добудови пам’ятника жертвам Голодомору, який почали споруджувати на центральній набережній Кіровограда ще в 2007 році за ініціативи Президента Віктора Ющенка, губернатор висловив свою пропозицію.

"Хто хоче добудовувати пам’ятник – виступіть з ініціативою, поставте в кожному магазині скриньку для збору коштів. У нас багато людей, які вважають цю дату однією з головних в країні. Але коли мова йде про те, щоб витратити сотні тисяч чи мільйони коштів на пам’ятник чи спрямувати їх на вирішення соціальних питань, я обиратиму другий варіант", - підкреслив губернатор.

Нагадаємо, що кілька днів тому голова Херсонської ОДА Микола Костяк заявив, що без відповідного указу президента не вшановуватиме загиблих від голоду 1932-1933 років. І Сергій Ларін, і Микола Костяк - керівні особи в Партії регіонів.

Щорічно в четверту суботу листопада в Україні відзначається День пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій.

Про ініціативу з вшанування загиблих "Запали свічку!" читайте тут

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками