Спецпроект

Аліна з Полтави стала німецьким рабином

Уперше за останні сімдесят п'ять років у Німеччині жінка буде виконувати обов'язки рабина. Церемонія посвяти 31-річної Аліни Трайгер відбулась у синагозі у берлінському районі Шарлоттенбург.

Народжена 1979 року в Україні, Аліна Трайгер разом з двома своїми однокурсниками, у четвер у присутності 30 равинів та равинок з усього світу отримала документи, що підтверджують цей титул. У майбутньому Аліна Трайгер виконуватиме обов'язки духовного наставника юдейської громади Ольденбурга та Дельменгорста.

Те, що ортодоксальні юдеї не визнають права жінки бути релігійним лідером, жінку не турбує. "Я толерую їхню думку і не борюся за це визнання", - цитує слова Аліни Трайгер агентство epd. Її шлях  до рабинства не був простим. У домі її батьків у Полтаві релігія не відігравала жодної ролі, ніхто не відвідував синагогу, не було молитов чи проповідей.  Лише після розвалу Радянського Союзу дівчина зацікавилася юдаїзмом, зокрема реформаторською течією. Настільки, що захотіла вивчати юдаїку на професійному рівні, тому після чиєїсь поради й поїхала на навчання до Німеччини.

Як передає "Німецька хвиля", першою жінкою-рабином у всьому світі була Регіна Йонас. Жителька Берліна  була посвячена 1935 року. Передумовою для цього стало завершення навчання у ліберальній вищій школі з юдаїки. 1942 року вона стала в'язнем, а 1944-го - загинула в Освенцимі.

Аліна Трайгер є другою жінкою після Регіни Йонас, котра вивчилася на юдейського священика в Німеччині. Реформістський юдаїзм, який надає право жінці бути равином (рабаніт), виник у Німеччині, а згодом перекинувся на Східну Європу та США, де сьогодні він дуже поширений. Великі реформістські громади існували також у Києві, Харкові та Одесі. В Ізраїлі, натомість, усі церемонії та процедури, зокрема і гіюр (набуття юдаїзму шляхом вивчення теологічних законів) від реформістів не визнаються Головним Рабинатом країни.

ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира

18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира – Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це “кінець незалежної України…”. «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

Спільний біль. Спільна історія. Дискусія до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Щороку 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – згадуються події 1944 року, коли радянський тоталітарний режим насильницьки виселив людей із їхніх рідних земель. Цей день офіційно започаткований тільки 2015 року, а історія та традиції кримських татар досі залишаються загадкою для багатьох українців.

Переможний бій Чорних Запорожців під командою латвійця Карліса Броже

"Гаряче було москалям не так від травневого сонця, як від вогню Чорних пластунів та від влучної стрілянини гарматчиків". 30 травня 1920 року відбувся переможний бій "Чорних запорожців" над більшовиками біля села Вербка поблизу Вінниці

Година папуги. Ґудзики з Харкова

Станіслав Мікке вчепився у київського прокурора Андрія Амонса: "Хто це зробив?!" Більшість могил мала дивну рису — сліди від величезних бурів: земля була перемішана із перемеленими людськими кістками, зітлілим одягом та металевими ґудзиками. Подекуди траплялися великі грудки якогось білого хімікату.