Спецпроект

Верховний Суд Росії визнав законним засекречування справи про Катинь

Міжнародне товариство "Меморіал" подало касаційну скаргу на рішення Московського міського суду від 2 листопада 2010 р. і вона була залишена без розгляду.

Нагадаємо, що восени минулого року суд відмовив "Меморіал" у задоволенні таких вимог:
          - Про визнання незаконним і необгрунтованим рішення Головної військової прокуратури РФ (ГВП) про засекречування постанови від 21 вересня 2004 р. про припинення кримінальної "катинської" справи;
          - Про визнання необгрунтованим рішення Міжвідомчої комісії із захисту державної таємниці від 22 грудня 2004 р. про збереження секретності зазначеної постанови ГВП;
          - Про визнання незаконною відмову Міжвідомчої комісії від 27 серпня 2009 р. скасувати рішення про засекречування Постанови ГВП про припинення кримінальної "катинської" справи.

Представник Міжвідомчої комісії із захисту державної таємниці на сьогоднішнє засідання Верховного суду не з'явився.

На самому початку засідання Верховний суд вивів із залу кореспондентів засобів масової інформації, а потім відхилив клопотання "Меморіалу" про розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні.

У ході засідання представники "Меморіалу" оприлюднили ряд серйозних порушень законодавства, допущених Мосміськсудом, насамперед те, що суд відмовив правозахисникам у витребуванні оспорюваних рішень і виніс свою постанову по цих документах, не бачачи їх.

Визнавши представлені "Меморіалом", який вже багато років домагається розслідування катинського злочину, доводи несуттєвими, Верховний суд своїм визначенням залишив касаційну скаргу без задоволення. Таким чином, рішення Мосміськсуду від 2 листопада 2010 р. набуло законної сили.

Правозахисники мають намір оскаржити рішення Мосміськсуду від 2 листопада 2010 р. і сьогоднішню касаційну ухвалу Верховного суду в порядку нагляду у Президії Верховного суду Російської Федерації, а також у Європейському суді з прав людини.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?