Спецпроект

СБУ ЧЕРЕЗ ПІВРОКУ ДОПИТАЛА ІСТОРИКА. Цікавлять матеріали про КДБ

16 лютого слідчий СБУ впродовж 5 годин допитував історика, директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" Руслана Забілого. Вилучений комп'ютер та жорсткі диски досі не повернули - їх досі "вивчають".

Це перша слідча дія після подій вересня 2010 року, коли СБУ затримала історика Забілого, провела несанкціоновані обшуки в Національному музеї "Тюрма на Лонцького", безпідставно конфіскувала комп'ютери науковців та порушила кримінальну справу.

Як повідомляє Центр дослідження визвольного руху, СБУ зацікавилася "державними таємницями" з комп'ютера Забілого - "навчальними матеріалами кагебістів та інформацією про діяльність радянських спецслужб у Прибалтиці". 

Забілий пояснив, що скачав ці документи з сайту "KGB documents online", про що і розповів вчора співробітнику української спецслужби.

Забілий розказує, що СБУ далі активно цікавиться історією України, різноманітними аспектами його наукових досліджень, особливостями музейної роботи. Слідчий запитував про контакти Руслана Забілого з іншими істориками, навіть хотів, аби зазначити дати знайомств та місця зустрічей.  

Про те, як нинішній голова СБУ Хорошковський плутає радянський гриф "секретно" з українським "таємно", читайте тут

"Я приїхав на цей допит, хоча мусив сам оплатити подорож зі Львова, - сподівався отримати назад комп'ютер та мої наукові праці, але, на жаль, цього не сталося. Такі допити забирають мій час, який мав би бути присвячений роботі - після вилучень матеріалів, спогадів та комп'ютерів з музею ми так і не вклалися у графіки підготовки виставки про дисидентів", - говорить Руслан Забілий. 
 
Нагадаємо також, що музей-меморіал "Тюрма на Лонцького", незважаючи на доручення Президента України Віктора Януковича, так і не передано до Українського інституту національної пам'яті. Музей також не отримав обіцяного високими посадовцями державного фінансування на цей рік. 

Останній матеріал Руслана Забілого на ІП - про боксера і повстанця Осипа Хому - читайте тут

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?