Спецпроект

Харківська влада поверне на місце дошку кардиналу Сліпому

Міська топонімічна комісія Харкова вирішила повернути на будівлю ДАІ Ленінського району меморіальну дошку на честь патріарха Української греко-католицької церкви Йосипа Сліпого. У радянські роки в цій будівлі знаходилася пересильна тюрма, де кілька місяців просидів майбутній предстоятель УГКЦ.

Новий пам'ятний знак планують відкрити 22 лютого - за участю міських голів Харкова та Львова Геннадія Кернеса та Андрія Садового. Навколо відновленої дошки розігралися суперечки - націоналісти не хочуть, щоб пам'ятний знак переробляли, а комуністи категорично проти того, щоб дошку було встановлено.

Як повідомляє сайт медіа-групи "Об'єктив", плиту на честь греко-католицького патріарха Йосипа Сліпого двічі встановлювали і двічі прибирали. Уперше її поставили п'ять років тому, але в 2008-му її розбили невідомі. Вже через тиждень на будівлі колишньої пересильної в'язниці висіла новенька дошка. Але і вона протрималася недовго. Минулої осені пам'ятний знак знову прибрали - суд визнав, що її встановили незаконно.

Так виглядала до минулої осені багатостраждальна дошка патріарху-мученику

Демонтаж пам'ятника обурив львівського мера Андрія Садового. З губернатором Михайлом Добкіним він домовився - повернути знак на місце.

Мер Харкова Геннадій Кернес розповідає: новий пам'ятний знак буде гранично нейтральним - "На будівлі буде інформація, без згадок УПА, СС "Галичина", без хрестів, без усього".

Харківські комуністи - проти. Депутат міськради Володимир Лушницький патріарха вважає не духовним авторитетом, а нацистським поплічником: "Ну, перш за все, хто такий Йосип Сліпий? Людина, яка 20 квітня 1942 року відслужила урочисту месу на честь фюрера Адольфа Гітлера". 

Більшістю - "всі проти одного" - члени топонімічної комісії вирішують: Йосипа Сліпого - повернути. Гроші на нову дошку відшукають в міській скарбниці. Скульптор Олександр Рідний вже навіть зробив три проекти майбутньої дошки: "Було кілька варіантів - просто в різному одязі, де він, скажімо, в митрі, де він в більш простому одягу".

Член Спілки української молоді Роман Черемський не розуміє, чим чиновників не влаштовувала стара дошка. І вимагає відновити її в колишньому вигляді - "Ми хотіли б, щоб
саме ця дошка відновлена була. Натомість пропонується встановити іншу дошку І поміняти текст. Їм не подобається стиль написання, натомість пропонується якімось незрозумілими єрогліфамі намалювати текст".

 

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина І

Одним із вагомих епізодів у життєписі Митрополита Андрея Шептицького, як і в життєписі його молодшого брата бл. свщмч. Климентія — Праведника Народів Світу, є їхня участь у порятунку галицьких євреїв у часи Голокосту. Більшість інформації черпаємо зі спогадів очевидців, Порятунок євреїв — спільна справа братів, як і діяльність, спрямована на погашення антисемітських настроїв у тодішньому суспільстві, хоча більшість документів підписана самим Митрополитом. Парадокс у тому, що о. Климентій Шептицький був визнаний «Праведником народів світу» за порятунок євреїв у часи Голокосту, натомість заслугам Митрополита Андрея у такому визнанні було відмовлено.

Лютнева драма президента Бенеша

За столом в кабінеті президента Чехословаччини на Празькому Граді сидів сивий хворий чоловік. Президенту Едвардові Бенешу було лише 63 роки, проте постійні хвороби і тиск з боку політичних опонентів цілковито виснажили його. Президент щойно підписав призначення нового комуністичного уряду. Його держава, яку він власноруч засновував, будував і за яку бився десятиліттями, провалювалася в морок комуністичної диктатури. І під вироком Чехословаччині стояв його, Едварда Бенеша, підпис. Одного з найбільших демократів в історії центральної Європи ХХ століття.

Панас Мирний у 1917 році. Живий і голодний статський радник

Ні, Панас Мирний не помер у ХІХ столітті. Він та Іван Нечуй-Левицький - два письменники-класики, хто пережив революцію. І хоча його роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні" вивчали в школі всі без винятку покоління українців, для більшості цей факт - неабияка новина.