Спецпроект

Анонс: реконструкція депортованого лемківського села

Сьогодні, 7 квітня, в Центрі польських та європейських студій Могилянки відбудеться презентація проекту "Голоси з минулого: реконструкція зниклого села Незнайова".

Незнайова - повністю знищене лемківське село, що належало до Горлицького повіту у Малопольському воєводстві (Польща). В рамках радянсько-польського договору про обмін населенням 1945 року усі його мешканці були змушені "добровільно" покинути свої рідні місця.

Вони виїхали до УРСР. Більшість з них спочатку потрапили до колгоспів Сталінської (сьогодні - Донецької) області, а згодом поселилися в містах Західної України (Калуш, Долина, Івано-Франківськ).

Дата проведення: 7 квітня 2011 р., 18:00

Місце: Центр польських та європейських студій при НаУКМА (вул. Волоська 10)

Заплановано дискусію на тему повоєнних депортацій з території Польської народної республіки і УРСР, а відтак, й обговорення ширшого питання польсько-українських відносин у повоєнний час.

Основні питання для обговорення:

- Від "добровільності" до "примусу": повоєнні депортації 1944-1947 рр., наявні в сучасній історіографії інтерпретації обміну населення між ПРН і УРСР 1944-1946 рр., їх причини та наслідки;

- Репатріація, евакуація чи депортація? Чим відрізнялися "добровільні" переселення "українців", в т.ч. лемків, від акції "Вісла" чи виселення німецького населення з польських "новоприєднаних західних земель"?

В рамках презентації буде відкрито документально-фотографічну виставку "Незнайова" (автор: Олексій Качмар), а також представлено інсталяції Наталі Гладик.

Батько української аеророзвідки – полковник Армії УНР Павло Крицький

До сьогодні історики вважали, що начальник штабу Технічних військ Армії УНР полковник Павло Крицький помер у Львові після 1924 року. Відомою була лише одна його світлина… Однак, прожив він ще більше 20 років у Чехії, а похований у Празі. Вдалось відшукати його могилу. Віднайшлось і більше його фотографії, які вперше публікуються у цій статті…

Година Папуги. Операція «День Незалежності»

Несподівано виявилося, що у таборі діє невидима сила. Вона була подібна до гравітації: її вплив відчувався завжди, але щоб усвідомити її існування треба було, щоб на чиюсь голову впало яблуко. Тим яблуком стали події Дня Незалежності і пригода з фальшивим візитом американського амбасадора. Дехто раптом зрозумів, що та сила мала серед бранців своїх агентів, була поінформована про їх таємні приготування і комунікації. Перше запитання було очевидне: хто перейшов на інший бік?

Чи був Іван Світличний дисидентом?

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.