Спецпроект

Українські пошуковці готуються об'єднатися в національну асоціацію

18 червня в Києві відбувся І Всеукраїнський з'їзд пошукових організацій України.

Про це "Історичну Правду" повідомили організатори заходу.

На з'їзді були присутні представники пошукових організацій з 22 областей, які займаються пошуком і перепохованням загиблих воїнів Другої світової війни.

Голова оргкомітету з'їзду Ярослав Жилкін, говорячи про необхідність об'єднання пошуковців у Всеукраїнську організацію, підкреслив:

"Україна - єдина серед учасників Другої Світової війни не має профільного законодавства щодо увічнення пам'яті загиблих воїнів. Тому коли ми у якійсь області знаходимо останки і звертаємося до місцевої влади з питання їх перепоховання, то там просто не знають, що з ними робити. Немає закону - отже, немає державної програми, немає відпрацьованої процедури".

На думку Жилкіна, всеукраїнська організація пошуковців має лобіювати зміни до пошукового законодавства, направлені проти "чорних археологів": "Давайте говорити прямо - жодних "чорних археологів" у нас немає, а є мародери, які грабують могили. За це має бути введена кримінальна відповідальність. Можливо, це вдасться зробити, коли будуть вноситися зміни до Кримінального кодексу, ініційовані президентом".

Ще одне завдання всеукраїнського об'єднання - налагодження міжнародної співпраці. Керівник представництва Народного союзу Німеччини з догляду за військовими похованнями Ганс-Ульріх Шрадер, виступаючи на з'їзді, висловив надію, що зі створенням національної асоціації пошуковців це співробітництво стане більш плідним. 

"Коли бачиш, як плачуть родичі на могилі батька, який загинув у Другій світовій війні, і про якого вони не мали жодних відомостей, відчуваєш, що наша робота є правильною, - підкреслив Шрадер. - Ми робимо перепоховання не тільки німецьких солдат, а й представників різних держав. З мертвими не воюють. Пам'ятаймо про те, що війна закінчена лише тоді, коли поховано останнього солдата".

На завершення з'їзду делегати одноголосно прийняли меморандум, у якому закликають державні органи до плідної співпраці.

На думку учасників, обласні об'єднання пошуковців повинні тісно взаємодіяти з регіональними органами охорони історико-культурної спадщини, місцевими органами влади, ініціювати прийняття відповідних державних програм і брати найактивнішу участь у їх реалізації.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.