Спецпроект

ЧЕРНІВЦІ СТАЛИ СВІТОВОЮ СПАДЩИНОЮ ЮНЕСКО

Колишню резиденцію буковинських митрополитів (нині Чернівецький національний університет) внесли до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Про це повідомляє офіційний сайт ЮНЕСКО.

За словами ректора ЧНУ Степана Мельничука, рішення про внесення одного з корпусів університету було прийнято сьогодні близько 13.00 на 35-ій сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, яка триває у Парижі з 19 по 29 червня.

"Митрополича резиденція є видатним прикладом історичної архітектури XIX-го сторіччя, - йдеться в описі у списку Світової спадщини. - Її комплекс дає приклад архітектурних та культурних впливів візантійського періоду і втілює потужну присутність Православної церкви під час правління Габсбургів, підкреслюючи політику віротерпимості у Австро-Угорській імперії".

- Внесення до спадщини ЮНЕСКО створить імідж для нашого університету і привабить туристів, - зазначив Мельничук. – Ми ж, зі свого боку, повинні облаштувати для туристів усі зручності: обладнати стоянки для транспорту, місця для харчування, сувенірні магазини. Плануємо перенести господарський двір за корпусом №4 в інше місце, а там створити туристичний комплекс. Але коли це буде і за які гроші – поки що не знаю.

 Резиденція буковинських митрополитів - красиве і величне місце для університету, куди там Гоґвартсу :) ІП вітає Чернівці і всю Україну з чудовою новиною

За словами Мельничука, з резиденції у новозбудований корпус перенесуть навчальні факультети, залишивши у пам'ятці ЮНЕСКО музеї та виставкові зали.

Показово, що рішення було прийняте оперативно - через три роки після подачі документів до Центру Світової спадщини.

У список Світової спадщини ЮНЕСКО входять видатні культурні і природні цінності, що становлять надбання всього людства.

До сьогоднішнього рішення Україна у Світовій спадщині була представлена п'ятьма об'єктами: собором Святої Софії і Києво-Печерською лаврою в Києві, історичним центром Львова, буковими пралісами Карпат і геодезичною дугою Струве.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?