Спецпроект

65% українців не схвалюють заборону червоних прапорів

В українському суспільстві переважно негативно сприйняли рішення місцевих рад, щодо заборони використання червоних прапорів з радянською символікою.

Про це свідчать дані опитування Центру соціальних досліджень "Софія", проведеного з 21 по 27 травня 2011 року, серед дорослого населення України.

Дві третини (64,9%) опитаних негативно сприйняли рішення Львівської обласної ради, а також Львівської, Луцької та Івано-Франківської міських рад про неприпустимість використання червоних прапорів з радянською символікою, у тому числі - під час святкування Дня Перемоги.

Позитивно поставилися до цього рішення тільки 23,1% респондентів. (Не визначилися з відповіддю - 12,0%).

Більшість (57,5%) опитаних покладає відповідальність за зіткнення, які сталися у Львові 9 травня або на представників політичних сил, які перешкоджали покладанню квітів до могил полеглих радянських воїнів, рвали та спалювали червоні прапори, або на місцеву владу, яка своєю забороною використовувати червоні прапори спровокувала ці зіткнення.

Лише 13,3% респондентів покладає провину за зіткнення на представників політичних сил, які використовували радянську символіку під час святкування Дня Перемоги.

Частина опитаних покладають відповідальність за конфлікт на центральну владу (14,3%) або на правоохоронні органи (5,1%). (Не визначилися з відповіддю або вказали інші варіанти відповіді - 9,8% респондентів).

Опитування проводилося у всіх областях, АР Крим, містах Київ і Севастополь (загалом у 125 населених пунктах).

Всього було опитано 2020 респондентів віком від 18 років і старше. Вибірка опитування репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними ознаками (стать, вік, тип населеного пункту та регіон проживання).

Метод проведення опитування - індивідуальне інтерв'ю за місцем проживання респондента (на дому). Статистична похибка не перевищує 2,2%.

Нагадаємо, що згідно з опитуванням, проведеним Центром Разумкова на початку квітня 2011 року, 70% українців вважають День Перемоги великим святом, а ще 23,6% опитаних - просто святом.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?