Спецпроект

Поляки дискутують, чи потрібно було повставати проти німців

У Польщі тривають урочистості з нагоди річниці початку Варшавського повстання 1944 року - одного з найбільш трагічних епізодів війни. Однак цьогоріч їх затьмарили слова міністра закордонних справ Радослава Сікорського - він сказав, що масові жертви повстанців були непотрібними.

Про це повідомляє "Ґазета Виборча" .

Затятий дописувач до Twitter Радослав Сікорський одним коротким реченням у цьому ресурсі спричинив справжній скандал. У хвилину дозвілля пан міністр написав дослівно таке: "Нам треба зробити свої висновки із цієї національної катастрофи".

До свого коментаря на Twitter Радослав Сікорський додав посилання на сайт, який об'єднує противників героїзації Варшавського повстання. Або як вони самі себе називають - "противників культу злочину Варшавського повстання".

Автори сайту аргументують свою позицію тим, що сигнал до повстання у Варшаві був поданий за невиправданої ситуації.

Польське підпілля довгий час готувались до вибуху: збирали зброю, вишколювали молодь, створювали воєнізовані структури. Бажання відкрито боротись із нацистами було величезне, підтверджене до того ж національними міфами про Січневе та Листопадове повстання.

За вашу і нашу свободу. Про Листопадове повстання проти імперії

Але на серпень 1944 року Армія Крайова об'єктивно не мала таких ресурсів (людських та військових), щоб протиставити себе німецьким регулярним військам. До того ж, у лавах підпільників була переважно необстріляна молодь (і навіть діти), озброєна легкою стрілецькою зброєю (рушниці, пістолети, зрідка автомати), а про таку військову техніку як танки, гармати та літаки повстанці могли лише мріяти.

Розрахунок командування повстанням був лише на те, що німецька армія є деморалізована і не буде чинити якогось особливого спротиву. Окрім того, за лічені дні очікувалось прибуття радянських військ.

Результатом 63-ох днів Варшавського повстання була капітуляція повстанців перед німцями. Жертвами стали майже 18 тис. польських підпільників та близько 200 тис. цивільного населення.

Сповідь ката. Розповідає той, хто убивав від імені підпілля АК

У руїни було перетворено близько 25% усієї Варшави. Втрати величезні і, на переконання критиків повстання, неспівмірні із результатом.

Допис чинного міністра закордонних справ Польщі у Twitter викликав критичну заяву керівників опозиційної партії "Право і справедливість". Адже у такому висловлюванні урядовця вони вбачають не лише посяганя на національні символи, але і відвертий закид у бік своєї політичної сили.

Нагадаємо, що найбільшої героїзації Варшавське повстання набуло за керівництва покійного президента Леха Качинського. Саме під його патронатом був збудований величний музей цього повстання.

"Ніч музеїв" у Варшаві - реконструкція повстання і транспорт часів ПНР

У свою чергу Президент Польщі Броніслав Коморовський вже прокоментував висловлювання свого однопартійця (партія Громадянська платформа) як "абсолютно недоречне". І додав, що цей факт для нього був "неприємний".

Проблему вже підхопили ліберальні ЗМІ Польщі.

Та ж "Ґазета Виборча" на своїх сторінках вміщує статтю "Суперечка про Варшавське повстання. Я боюся вимовити слово "беззмістовно", у якій містяться досить критичні висловлювання щодо доцільності оголошення повстання.

Цим видання розпочинає широку громадську дискусію. Ось деякі із цитат, які наводить газета:

Павел Ясеніца, польський інтелектуал, дисидент, 1949 рік:

"...Повстання було мілітарно спрямоване проти німців, політично - проти совєтів, демонстративно проти англосаксів, а фактично - проти Польщі".

Українці і росіяни у Варшавському повстанні

Генерал Владислав Андерс, керівник Польського корпусу на Західному фронті:

"Для мене повстання було несподіванкою. Вважаю, що саме це і є найбільшим нещастям. Повстання не мало жодних шансів, разом з тим наразило на жахливі репресії не лише нашу столицю, але і окуповану німцями територію країни...

Я та мої колеги із Корпусу завжди були переконані, що у той час, коли Німеччина вже напевне програє, а більшовики так само вороже вступили до Польщі, як і в 1939 році, вбиваючи наших найкращих людей - повстання було не лише беззмістовним, але і було навіть злочином".

Підготував для ІП: Остап КОЗАК

"В СССР инвалидов нет!..". Як люди з інвалідністю відстоювали свої права в СРСР

Сприйняття інвалідності було різним в кожний історичний період. Радянська парадигма визначала інвалідність як патологію або дефект, який необхідно було виправити. У період правління Леоніда Брежнєва характерним було створення мережі спеціалізованих закладів – будинків-інтернатів та функціонування лікарняно-трудових експертних комісій. Ці структури як раз-таки й мали повернути людину з інвалідністю до «нормального» життя через відновлення спроможності до праці.

Карабах 1988 – 2020: як не заплутатися у районах та назвах населених пунктів

Осіння війна 2020 року привернула увагу всього світу до Нагірного Карабаху. Вірмено-азербайджанський конфлікт там триває вже три десятиліття.Однак остання ескалація кардинально змінила контури лінії зіткнення, призвела до істотних політичних наслідків. Ми мали нагоду спостерігати азербайджанський наступ у режимі реального часу. Протягом короткого часу оглядачі опанували назви населених пунктів та районів, ознайомилися із ландшафтом і транспортною інфраструктурою регіону.

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.

Чехословаччина – народження демократії на уламках імперії

У купе потягу, котрий покидав Австро-Угорщину і прямував до Італії, сидів поважний чоловік з доглянутими сивими вусами та капелюхом на голові. Професор філософії, депутат парламенту імперії Габсбургів Томаш Ґаріґ Масарик. Разом з ним в потязі їхала його дочка Ольга. Масарик багато років маневрував між різними політичними течіями, проте в 1914 році, з початком Великої війни, професор прийняв рішення – він зробить все від нього залежне, щоб виникла нова держава – незалежна Чехословаччина. Зараз він прямував в Італію з метою організувати рух опору за кордоном. В разі провалу його задуму, йому і його родині, загрожувала в’язниця. Масарик розумів – або він здобуде державу для свого народу, або вже не зможе повернутися в Прагу.