НІКІТА МІХАЛКОВ ПОВІСИВ СТОЛИПІНА НА ОФІСІ НАРОДНОГО РУХУ (фото)

Група людей, яка складалась із 30-40 чоловік, встановила дошку на честь голови Ради міністрів Російської імперії Петра Столипіна на будинку за адресою: м. Київ, вул. Гончара, 33, де з 1999 року розміщується центральний офіс партії "Народний Рух України".

Про це повідомила Gazeta.ua з посиланням на заступника голови НРУ Романа Сушка.

"У цьому будинку 18 вересня 1911 року помер голова Ради міністрів, міністр внутрішніх справ Росії Петро Аркадійович Столипін", - написано на дошці.

Біля дошки лежать вінки: один - від "Россотрудничества" (Федерального агентства у справах Співдружності Незалежних Держав, співвітчизників, які проживають за кордоном, і з міжнародної гуманітарної співпраці), а другий - від "Фонду изучения наследия Столыпина".

Міхалков в темних окулярах біля офісу рухівців

За словами Сушка, дошка на вигляд зроблена із пофарбованого під бронзу гіпсу. Її охороняють двоє представників правоохоронних органів.

"Як можна ставити пам'ятний знак цій людині, коли він запровадив так звані "столыпинские галстуки" - змушував людей вішати прямо на телефонних стовпах!" - обурився рухівець.

Він уточнив, що на дошці не зазначено те, що вона охороняється законом.

"Я думаю, що це було зроблено без дозволу. Крім того, мені здається, що це задумана провокація. У будинку міститься офіс Народного Руху. Раптом рухівці візьмуть молоток і будуть бити", - зауважив Сушко.

А це пам'ятник убивці Столипіна терористу Богрову. Його встановили біля Оперного театру (місці замаху на прем'єра) ті ж люди, які смажили сосиски на Вічному вогні. Фото: gazeta.ua

Політик додав, що мав розмову з міліціонерами, які охороняють встановлений об'єкт: "Хлопці сказали, що вони працівники Шевченківського райвідділу міліції - їм дали вказівку охороняти цю вивіску і вінки щонайменше три доби".

За його словами, представники Народного Руху України офіційно звернулись із запитом до Міністерства культури, відвезли листи до Київської міської державної адміністрації, газбудконтори та управління, в якої Рух орендує приміщення.

"Слід терміново через міську раду дізнатись, чи вона давала якийсь дозвіл на встановлення дошки", - підсумував Сушко.

Кілька днів тому прем'єр-міністр України Микола Азаров і міністр освіти Дмитро Табачник вшанували пам'ять Столипіна, назвавши його "великим реформатором".

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?