Януковича і прокуратуру просять заборонити Сталіна у Севастополі

Громадські та мистецькі діячі вимагають від Януковича заборонити розміщення портретів Сталіна на міському транспорті Севастополя.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Громадський комітет із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років звернувся до Президента України з проханням не допустити відродження сталінізму в Україні. Приводом до заяви стала ініціатива людей, які назвалися "ентузіастами, об'єднаними ідеєю", розмістити на місцевих автобусах та тролейбусах портрети Сталіна.

Аналогічні звернення також скеровано до голови Севастопольської міської державної адміністрації, голови Севастопольської міської ради, Генерального прокурора України та прокурора Автономної Республіки.

У Громадському комітеті із вшанування жертв Голодомору зазначили, що організатори акції, прикриваючись подвигом червоноармійців, які боролись проти нацистської окупації, прагнуть демонстративно возвеличити постать тирана Йосифа Сталіна.

Також автори звернення підкреслюють, що постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року Йосиф Сталін був визнаний особою, яка умисно організувала геноцид українців.

"Тому розміщення портретів Йосифа Сталіна на транспортних засобах є порушенням норм вітчизняного законодавства, суперечать правовій оцінці європейських структур і врешті є наругою над пам'яттю мільйонів загиблих. Подібні дії ставлять під сумнів правовий характер держави Україна, її орієнтацію на загальноєвропейські цінності" - зазначає Громадський комітет.

"Просимо Вас негайно втрутитись у ситуацію та покласти край будь-яким спробам відродження сталінізму, звеличенню радянського диктатора Йосифа Сталіна, зокрема розміщенню його портретів на міському транспорті Севастополя," - пише обурена громадськість.

Нагадаємо, що Громадський комітет із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. створений минулого року, до його складу входять 40 знакових постатей в науковому, мистецькому та громадському житті країни: Ольга Богомолець, В'ячеслав Брюховецький, Володимир В'ятрович, Іван Вакарчук, Володимир Василенко, Іван Васюник, Василь Вовкун, Анатолій Гайдамака, Дмитро Гнатюк, Петро Гончар, Іван Дзюба, Іван Драч, (Зоря) Євстратій, Андрій Жолдак, Микола Жулинський, Євген Захаров, Олександр Іванків, Геннадій Іванущенко, Сергій Квіт, Андрій Когут, Роман Круцик, Ніла Крюкова, Станіслав Кульчицький, Неля Лавриненко, Олександр Максимчук, Василь Марочко, Ніна Матвієнко, Марія Матіос, Дмитро Павличко, Олекса Петрів, Мирослав Попович, Олег Рибачук, Стефан Романів, Євген Сверстюк, Михайло Свистович, Володимир Сергійчук, Євген Станкович, Лесь Танюк, Володимир Телищак, Ігор Юхновський.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.