ЗБИРАЮТЬ КОШТИ НА ПАМ'ЯТНИК БОРЦЮ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ЗЕЛЕНОГО КЛИНУ

У Києві планують встановити пам’ятник на могилі Юрія Глушка-Мови, який похований на Лук’янівському цвинтарі. Він увійшов в історію як голова Українського Далекосхідного Секретаріату та борець за незалежність Зеленого Клину.

Про це "Історичній Правді" повідомила благодійна ініціатива "Героїка".

Для встановлення козацького хреста та надгробку необхідно зібрати 3000 грн. Кошти підуть на придбання матеріалів для виготовлення пам’ятника, його транспортування з Черкащини до столиці та встановлення на цвинтарі.

Роботи з виготовлення козацького хреста та надгробку виконає майстер з Черкащини Олег Собченко безкоштовно.

Переказати кошти на цей проект можна на картку ПриватБанку: 4149 6053 7616 0669 (Фартушний Юрій Валентинович). Деталі можна дізнатися за електронною поштою heroic.spirit@gmail.com.

ДОВІДКА:

Юрій Косьмич Глушко (1882, Чернігівщина — 1942, Київ) — український громадський і політичний діяч, один з організаторів українського національно-культурного й громадського життя на Зеленому Клині. Псевдонім — Мова.

За фахом технік, працював на флоті і залізниці. З 1904 році мешкає на Далекому Сході. Один із творців "Просвіти" у Владивостоці. Співзасновник та Голова Владивостоцької Української Окружної Ради.

Голова 3-го Українського Далекосхідного з'їзду, що відбувся у Хабаровську 7-12 квітня 1918 р. Цей з'їзд звернувся до українського уряду з проханням вимагати від уряду РРФСР визнання Зеленого Клину частиною України на підставі принципу самовизначення народу, який складав там переважну більшість населення.

Згодом ініціює 4-ий (Надзвичайний) Український Далекосхідний з'їзд, який відбувався у Владивостоці з 25 жовтня до 1 листопада 1918 р., на якому обраний головою Українського Далекосхідного Секретаріату.

Під його проводом навесні 1919 року у Владивостоці створюється 1-й Ново-Запорізький курінь вільного козацтва. 20 червня 1919 року заарештований колчаківською владою за активну українську діяльність. Переховувався до 31 січня 1920 року.

Юрій Глушко

Вдруге заарештовано разом із групою провідних діячів та активістів українського руху 5 листопада 1922 року після захоплення Владивостока більшовиками. Заарештованих перевезено до столиці Далекосхідної республіки м. Чита, де вони рік перебували у в’язниці.

Один з понад двохсот обвинувачених на Читинському процесі, на якому засуджений 13 січня 1924 року до 3 років позбавлення волі за антирадянську діяльність та "намагання відірвати Далекий Схід від РСФРР і злучити з Японією".

1930 року нелегально повернувся в Україну, у Київ (імовірно, не під своїм прізвищем), де навчався на Київських інженерних курсах Харківського автошляхового інституту, здобув фах інженера-будівельника шляхів. В 1939-1941 роках був на різних інженерних посадах в будівельних організаціях.

Восени 1941 року брав участь у роботі українського уряду в Києві, після арешту якого залишився без засобів до існування в окупованому німцями місті.

Помер восени 1942 року від голоду. Похований на Лук'янівському цвинтарі.

Про інші благодійні ініціативи "Героїки" читайте на "Історичній Правді".

Допоможіть історичній правді! 1 000 000 на день народження

Ми існуємо на пожертви наших читачів. Без цієї допомоги «Історична правда» перестане існувати. Якщо ви вважаєте, що подальше існування "Історичної правди" необхідне українському суспільству – прочитайте цей текст до кінця!

Перша академічна нерухомість: як пансіон графині Левашової став власністю Української академії наук

У Києві добре відомий триповерховий будинок по вулиці Володимирській, 54. З лютого 1919 року будинок є власністю Академії наук, це штаб-квартира Президії НАНУ. Власністю Академії він став завдяки Павлу Скоропадському та його дружині Олександрі, Володимиру Вернадському, Агатангелу Кримському і... Антону Денікіну.

Петлюрівська Покрова. УНР на краю безодні

У жовтні 1919 року керманичі УНР уперше за весь час революції організували привселюдну урочисту присягу на вірність українській республіці. Ця подія залишила слід у пам`яті багатьох учасників визвольних змагань, хоча й не змінила перебіг війни за українську державність.

Генерал Петро Григоренко. Таврія, Москва, "психушка", Нью-Йорк

Радянський офіцер, комуніст, антисталінст, жертва каральної психіатрії, захисник і друг кримськотатарського народу, член Московської Гельсінкської Групи і Закордонного Представництва УГГ, а також син, чоловік і батько – це лише частина ролей, які довелося прожити уродженцю Запоріжжя.