Мінкульт відкриє пам'ятну дошку керівнику кіношників УРСР

В четвер, 19 січня о 14:00 у київському Будинку кіно відбудеться урочисте відкриття меморіальної дошки Тимофію Левчуку з нагоди 100-річного ювілею від дня його народження.

Про це повідомляє прес-служба Мінкультуризму.

У відкритті візьмуть участь Міністр культури Михайло Кулиняк, кінорежисер Микола Мащенко, голова Спілки кінематографістів України Сергій Тримбач, кінематографічна спільнота.

Тимофій Васильович Левчук (1912-1998) – український кінорежисер, народний артист України, народний артист СРСР, професор, лауреат Шевченківської премії. З 1963 року до початку 1990-х обирався першим секретарем правління Союзу кінематографістів України.

Народився в селі Бистрівка Житомирської області. У 1930 р. закінчив Коростишівський педагогічний технікум, а у 1934 р. – Київський кіноінститут, отримавши спеціальність "кінорежисер". Від 1935 р. його творча доля пов’язана з Київською кіностудією ім. О.П.Довженка.

"Дума про Ковпака" Левчука - український радянський блокбастер

Починав у середині 1930-х років в якості асистента режисера у фільмах "Прометей" Івана Кавалерідзе та "Вершники" Ігоря Савченка.

У період 1946-1955 років зняв низку документальних фільмів – "Київ", "Гоголь", "Зоря над Карпатами" – та екранізував театральні вистави "В степах України", "Калиновий гай", "Полум’я гніву".

Режисер художніх фільмів "Іван Франко" (1956), "Киянка" (1958), "Закон Антарктиди" (1963), "Два роки над прірвою" (1967), "Помилка Оноре де Бальзака" (1969), трилогія "Дума про Ковпака" (1973-1976), "Від Бугу до Вісли" (1980), "І в звуках пам'ять відгукнеться…" (1986) та інші.

Читайте також: "Найпопулярніші фільми Української РСР і решти Союзу"

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?