AP вибачилася перед журналістом, який першим повідомив про капітуляцію Німеччини

Інформагенція Associated Press попросила вибачення за звільнення кореспондента, який випустив новину про закінчення Другої світової війни за день до погодженого ембарго.

Про це повідомляє BBC.

Ед Кеннеді пішов проти військових цензорів і повідомив світові про капітуляцію нацистів у ніч проти 7 травня 1945 року у Франції.

Британія та США домовилися притримати оголошення цієї звістки на півтори доби, щоб Росія могла організувати в Берліні ще одну процедуру капітуляції.

Тепер AP заявила, що Кеннеді вчинив правильно, порушивши ембарго.

"Це був жахливий день для AP. Це був найгірший з можливих у тій ситуації вчинків", - сказав президент та гендиректор агенції Том Керлі.

Кеннеді був одним з 17 кореспондентів, які стали свідками офіційної здачі німецьких військ союзникам о 02:41 7 травня 1945 року.

Американські військові командири змусили журналістів заприсягтися, що вони не повідомлять цю новину до 15:00 8 травня – тобто через 1,5 доби.

Та коли Кеннеді почув, що 7 травня о 14:41 німецьке радіо оголосило про капітуляцію, він через годину опублікував свою історію, порушивши таким чином домовленість. За це АР спочатку висловило йому догану, а потім звільнило.

"Надто очевидною є абсурдність спроби приховати новину такого масштабу", - написав він потім у своїх спогадах.

Журналіст загинув у автокатастрофі в США у віці 58 років.

Його донька, Джулія Кеннеді Кохран, сказала АР, що вибачення "переповнило її радістю". "Думаю, для нього це багато що означало б", - сказала вона.

Пан Керлі, який цього року піде на пенсію, став співавтором вступної статті до нещодавно опублікованих мемуарів Кеннеді під назвою: "Війна Еда Кеннеді: Перемога, цензура та Associated Press".

Він каже, що кореспондента потрібно було не звільняти, а похвалити. "Якщо закінчується війна, не можна притримувати таку інформацію. Світ має знати про це", - сказав пан Керлі.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?