Влада Умані відмовилася перейменовувати вулицю Леніна

Благодійна ініціатива "Героїка" звернулася до Уманської міської ради з проханням розглянути пропозицію про перейменування центральної площі міста (пл. Леніна) на площу імені генерала Ольшевського.

Чиновники виконкому Уманської міської ради не забарилися із відповіддю, повідомляє "Героїка".

Заступник міського голови пан Петро Паєвський розписав, як в Умані шанують видатного земляка. Чиновник перерахував цілий ряд протокольних патріотичних заходів, з опису яких неможливо зрозуміти змісту численних "відзначень" та "вечорів".

Повага до генерала Армії УНР зводиться до обіцянки у 2013 році відзначити 140-ліття від дня народження та 80-ліття з дня смерті Володимира Ольшевського (у своєму листі міськвиконком називає генерал-хорунжого то Ольшевським, то Ольшанським).

"Щодо питання перейменування площі Леніна в м.Умані на честь генерала Ольшевського, вважаємо, що це питання потребує всебічного вивчення і подальшого обговорення міською громадою, - повідомляють чиновники, - Адже історія нашого міста багата й іншими видатними подіями, відомими особистостями, які теж заслуговують на вшанування їх пам’яті". 

Володимир Ольшевський (1873-1933) — генерал-хорунжий Армії УНР. Народився в Умані, слухав лекції в Київському університеті, закінчив Київське піхотне юнкерське училище, вийшов підпрапорщиком до 131-го піхотного Тираспольського полку (Київ).

Брав участь у Російсько-японській війні. Під час Першої світової воював у 279-му піхотному Лохвицькому полку. Двічі поранений.

З червня 1918 р. — командир куреня 27-го пішого Козелецького полку Армії Української Держави. Згодом — командир куреня 21-го пішого Сквирського полку Армії Української Держави. З 15.03.1919 р. — командир 19-го пішого Овруцького полку Дієвої армії УНР.

Спогади офіцера Дієвої армії УНР

З 11.04.1919 р. — командир 3-го куреня 16-го пішого загону Дієвої армії УНР. 3 01.06.1919 р. — помічник начальника 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. У листопаді—на початку грудня 1919 р. — в. о. начальника 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу.

З 07.01.1920 р. — на посаді командувача всіх озброєних сил Уманщини. З травня 1920 року був приділений для особливих доручень до штабу Армії УНР. З 1923 р. жив на еміграції у Польщі (у Лодзі та Познані). Помер та похований у Познані.

 

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.