На Луганщині збирають спогади про жертв нацизму

У Луганську розпочали проект "Живі свідки історії: збереження та вшанування історичної пам’яті про жертви нацистського окупаційного режиму на Луганщині".

 

Про це ІП повідомив ініціатор проекту - благодійний фонд "Світло серця".

Проект триватиме 1 рік і має на меті проведення ґрунтовного краєзнавчого дослідження для збору життєвих історій жертв нацизму та окупаційного режиму 1941-1943 рр. в Луганській області.

За результатами цього дослідження буде видано книгу спогадів-інтерв’ю "Живі свідки історії", яку буде безкоштовно розповсюджено серед музеїв, бібліотек, навчальних закладів різного типу, вчителів, журналістів, дослідників та усіх зацікавлених осіб.

Протягом дії проекту планується вшанувати пам'ять жертв нацизму і встановити пам’ятний знак біля будівлі, де в Луганську під час окупації знаходилася біржа праці.

А у 5-ти у районах області, де розташовувались місця примусового утримання цивільного населення (німецькі в’язниці, концентраційні та трудові табори), пункти відправлення жителів області на примусову працю до Німецького Рейху, буде встановлено меморіальні дошки.

Також у рамках проекту планується провести у Музеї бойової слави (СЗШ № 37) декілька зустрічей молоді з колишніми військовополоненими та в’язнями концтаборів Бухенвальд і Дахау. На сьогодні в Луганську мешкають 5 колишніх в’язнів концтаборів та близько 1000 осіб, які мають статус жертв нацистських переслідувань.

Проект здійснюється за фінансової підтримки Міжнародної громадської організації "Міжнародний фонд "Взаєморозуміння і толерантність".

"Нажаль, ми не маємо точних даних про кількість живих на сьогодні жертв нацизму, які проживають у Луганській області і для уточнення цієї інформації ми ведемо пошукову роботу, - зазначила керівник фонду Ганна Низькодубова. - Ви можете написати або подзвонити нам і розповісти історію вашої родини, яка, за вашою згодою, може увійти до книги "Живі свідки історії".

 

Окрім того, поза межами проекту буде надаватися гуманітарна допомога колишнім радянським військовополоненим, які не отримали виплати від фонду "Пам'ять, відповідальність і майбутнє" - в розмірі 300 євро у гривневому еквіваленті.

Читайте також спогади з подібного проекту на "Історичній Правді"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.