На могилі хорунжого Армії УНР освятять пам’ятник

12 серпня 2012 року у селі Нижнів Тлумацького району Івано-Франківської області відбудеться освячення пам’ятника на місці поховання хорунжого 3-ї Залізної дивізії Армії УНР Тихона Хилюка. Урочистості розпочнуться о 12:30 на місцевому греко-католицькому кладовищі.

 

"Випадок з могилою цього вояка є досить унікальним, - пояснює координатор благодійної ініціативи "Героїка" Павло Подобєд. – На території України збереглось буквально декілька поховань воїнів Армії УНР. Решта могил були знищені радянською владою або досі є невідомими. Проте нам вдалось відшукати не лише документи, що проливають світло на життя Тихона Хилюка, але й згадку про дату та місце похорону. Відтак вшанування загиблого старшини стало реальністю аж за 92 роки по його смерті"".

Пам’ятник збудовано на кошти жертводавців з Наддніпрянської України та громади села. На урочистостях будуть присутні родичі загиблого воїна, які прибудуть до Нижнева зі столиці України.

  

Хилюк Тихін Феофанович (1883 - 29.08.1920) - хорунжий Кінної сотні штабу 8-ї стрілецької бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.

Народився у 1883 році в селі Гурівці Бердичівського повіту Київської губернії (тепер село Гурівці Козятинського району Вінницької області).

Родина Хилюків була заможною. Батько мав власного вітряка та добротну хату у Галасаївому кутку Гурівців. У господарстві допомагали четверо синів: Юстин, Омелько, Тихін, ім’я четвертого невідоме.

Тихін закінчив вищу початкову школу. 5 березня 1920 р. вступив до Окремого відділу ім. Івана Сірка Армії УНР на посаду молодшого старшини кулеметної ватаги.

З травня 1920 р. продовжив службу в Кінній сотні штабу 8-ї стрілецької бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Учасник боїв з більшовиками в травні 1920 року за оборонну лінію Ямпіль-Чернівці. Від травня 1920 року і аж до самої гибелі брав участь в усіх бойових діях 8-ї бригади 3-ї Залізної дивізії.

Під час спроб 41-ї радянської дивізії форсувати Дністер (Армія УНР утримувала 100-кілометрову ділянку фронту вздовж річки) проявив себе як хоробрий старшина. В одному з таких боїв, який мав місце 28 серпня 1920 року поблизу села Комарівка (тепер Тернопільська область), прикривав тили 9-ї бригади кулеметним вогнем.

Незважаючи на шалений натиск червоних Тихін Хилюк не залишив своєї вогневої позиції. Він був заскочений ворогом з-за спини і заколотий багнетом. Завдяки хоробрості хорунжого Тихона Хилюка, козака Андрія Марчака, козака Єрмолаєва, хорунжого Василя Кривли, хорунжого Костя Пашкевича, сотника Віроцького 9-та бригада (декілька сотень вояків) Армії УНР уникнула загибелі в районі села Шкільна Гута.

Сам Хилюк отримав важке поранення. Козаки перенесли Тихона через річку. Зупинились у місті Нижнів (тепер село Тлумацького району Івано-Франківської області). Наступного дня, 29 серпня, хорунжий Хилюк помер.

Поховали українського старшину з військовими почестями на міському цвинтарі. Після Другої Світової війни його могила, в числі інших військових поховань, була знищена комуністами.

Мав дружину та четверо дітей. Подальша доля родини невідома.

 

Перший Всеукраїнський Собор УАПЦ, 5-6 червня 1990 р.

Як установа божественна, Церква незмінно і недвозначно виявляє свою сутність у соборній свідомості своїх членів, натхнених Святим Духом. «Бо зволилося Духові Святому і нам» - так владно висловлює перший Апостольський Собор в Єрусалимі свою постанову.

Пам’ять про війну: дискурс демократії та дискурс тоталітаризму

Сьогодні неспокутуваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Тому конфлікт історичних пам'ятей має не лише політико-ідеологічну, а перед усім, етичну природу і пов'язаний із нерозкаяністю за злочини комунізму. Отож, хай із сьогоднішнім ювілейним ушануванням жертв Другої світової війни прийде до нас усвідомлення що тоталітарне будяччя проросло на нашому полі не випадково. У Ялті 1945-го знесилене людство залишило ті зерна. Наше завдання сьогодні те будяччя виполоти.

ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира

18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира – Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це “кінець незалежної України…”. «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

Спільний біль. Спільна історія. Дискусія до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Щороку 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – згадуються події 1944 року, коли радянський тоталітарний режим насильницьки виселив людей із їхніх рідних земель. Цей день офіційно започаткований тільки 2015 року, а історія та традиції кримських татар досі залишаються загадкою для багатьох українців.