Спецпроект

"Російський музей" Санкт-Петербурга вийшов на вулицю

В Санкт-Петербурзі можна побачити репродукції картин, присвячених Вітчизняній війні 1812 року, просто на вулиці.

Про це пише ІТАР-ТАСС

"Російський музей" відкрив на набережній каналу Грибоєдова вуличну виставку репродукцій. Експозиція "Шедеври Російського музею на вулицях міста" підготовлена ​​в рамках проекту Музейна миля, що стартував в 2009 році.

Цього разу музей представив городянам і туристам 15 творів мистецтва, на яких зображені герої Вітчизняної війни 1812 року. Творці проекту скопіювали картини Кіпренського, Ульріха, Ругендаса, Бабаєва, Кольмана та інших художників.

Репродукції, створювані в рамках проекту, відрізняються високою якістю. На них можна розглянути найдрібніші деталі, що повторюють авторські штрихи. Рами також копіюють обрамлення справжніх картин і навіть штучно зістарені, щоб повністю створити ефект музейного експоната.

Виставка доповнена репродукціями портретів і пейзажів пензля Рєпіна, Айвазовського, Брюллова та інших великих живописців. Всього на будівлях уздовж каналу Грибоєдова розміщено 43 полотна. Кожна картина забезпечена QR-кодами, які можна зчитувати мобільними пристроями і отримувати докладну інформацію про твір.

Після завершення експозиції картини будуть передані в дитячі навчальні заклади, як і репродукції з минулої виставки.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.