УПЦ МП вшановує християн, постраждалих від сталінізму

В Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику відкрилася виставка “1937 рік: Голгофа Церкви. До 75-річчя подвигу християн, що постраждали під час “Великого терору”.

Про це повідомляє "Укрінформ" із посиланням на організаторів виставки – музей “Православна Україна” Української Православної Церкви і Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник.

"Пам'ятна виставка створена на основі архівних матеріалів, особистих справ представників репресованого духовенства Києво-Печерської лаври, унікальних фотографій вітчизняних новомучеників: київського митрополита Костянтина (Дьякова), одеського митрополита Анатолія (Грисюка), харківського архієпископа Олександра (Петровського), полтавського архієпископа Феофана (Бистрова), Онуфрія (Гагалюка), священносповідника Олексія Глаголєва та ін. Відвідувачі матимуть нагоду ознайомитися з експонатами зі збірок Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника і Музею "Православна Україна" УПЦ", - зазначається в повідомленні.

Відкриття виставки приурочене до Дня пам'яті жертв голодоморів.

"Починаючи з 1929 p., Україна зазнала три хвилі репресій, найбільшу з них – у 1937–1938 рр., - йдеться у повідомленні. - 1937 року в Україні було заарештовано 159,5 тисячі осіб, з них розстріляно 16,5 тисячі".

Власне, Церква як складова суспільства та її представники стали також жертвами сталінського червоного терору.

1932 р. був підписаний декрет, в якому проголошувалося: “До 1 травня 1937 року ім’я Боже має бути забутим на території країни”. Він поклав початок “безбожній п’ятирічці”, в результаті “виконання і перевиконання” якої було заарештовано 40 архієреїв, закрито і знищено 95% храмів.

20 років тому, в 1992 р., відбулася перша канонізація новомучеників і сповідників ХХ століття, які постраждали за віру Христову.

Виставка відбувається з благословення Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України.

Читайте також на цю тему: "Київ новомучеників. Як убивали священників УПЦ"

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?